Братські могили захисників Гуляйполя

04.09.2012 в 23:22:37   Опублікував: MahnoGrad.com
Переглядів 1218Коментарів 1Рейтинг 6
Братські могили захисників ГуляйполяАвтор статей та ініціатор публікації наш земляк, краєзнавець Коростильов Василь Григорович.

Він розповів, що вкотре перечитуючи книгу «Дороги Нестора Махно» (автори А.В.Белаш, В.Ф. Белаш, Київ , РВЦ «Проза» 1993 р.) помітив запис на сторінці 468. PDF копія книги, тут сторінка 517.

Там э такий запис: "На рассвете 25-го октября наши атаковали Донской конный корпус Морозова, в распоряжении которого была эскадрилья (8 аэропланов) и два танка. С утра до вечера скрещивались шпаги, в результате чего наши были хорошо истрепаны. 4-й пехполк Савонова и 2-й Клерфмана наголову были разбиты, потеряв до 1 ООО человек убитыми и 700 пленными, которые также но дороге на Пологи донцами были изрублены. Проиграв атаку, наши отступили восемь верст севернее Гуляйполя, а в час ночи 26-го. налетев на противника, снова выбили его из Гуляйполя."

Василь Григорович зрозумів, що на краю Гуляйполя можуть знаходитися захоронення бійців махновської армії. Позвонив знайомому котрий раніше жив там, а зараз віїхав з Гуляйполя. Він сказав, що йому старі люди казали "Тут поховані люди!". Пізніше він прислав листа з схемою, на якій намалював по пам'яті ті могили (жив він в 60-ті роки, тому малюнок трохи не точний).
Братські могили захисників Гуляйполя
Фото з супутника
Братські могили захисників Гуляйполя
Братські могили захисників Гуляйполя


Перша Українська Повстанська Армія

Під такою назвою вона увійшла в історію вітчизняної війни за незалежність України 1917-1921 років у наказі № 5 від 1 вересня 1919 року «По військах Першої Української Повстанської Армії імені Батька Махна», за підписами командуючого армією Махна Н.І. і начальника штабу армії Білаша В.Ф. Дивись фотокопію у книзі: Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине, 1918-1921: документы и материалы, Москва, РОССПЭН, 2006, ст. 512-Б, [1,512 – б].

Але спершу була іскра. 22 квітня 1918 року у козацьку слободу – містечко Гуляйполе (16150 жителів на 1914 рік) увійшли окупанти з австро-мадярської імперії, спочатку тимчасово, загін чехів і словаків, потім загін мадяр, з офіцерським складом із австрійців. У центрі Гуляйполя біля приміщення волосної управи на стовпах і деревах було повішено сім чоловіків, серед них були: Семен Нікущенко, Василь Похила, Юхим Стадниченко, Ілля Кузьменко.

Були тоді ж розстріляні: Мусій Калиниченко, Павло Кузьменко, Іван Махно, М.Кириченко, Н.Кульбашний, Омельян Махно та багато інших[2,25]. Розстріли і повішення широко практикувались і продовжувались. «На початку липня місяця 1918 року «за більшовизм» розстріляно в Гуляйполі – 14 чоловік»[3].

«У селі Темирівка Успенівської волості (тепер - Гуляйпільського району), повішено за вироком військово-польового суду (окупантів) 7 чоловік і одного розстріляно»[4]. На грудень 1918 року в Україні, тільки австро-німецьких окупаційних військ, нараховувалось 36000 багнетів і 200 гармат. У наказі командуючого німецькими військами на Україні Ейхгорна від 22 травня 1918 року говорилось: «Яка б то не була агітація, …, повинна бути рішуче викорінена військовою силою. Необхідно застосувати найнещадніші заходи для того, щоб задушити в зародку повстанський рух»[5,66,67]. Проте український народ повстав і почав вести вітчизняну війну проти іноземних окупантів. Вітчизняна війна (за словником) – є визвольна війна однієї країни проти іншої (чи інших).

Саме вітчизняною називає цю війну Білан Ю.Я. у своїй книзі: «Отечественная война украинского народа против немецких окупантов в 1918 году», видво КДУ, 1960 рік. Через рік, 20 травня 1919 року інший головнокомандуючий, на цей раз російськими, в Україні – окупаційними, військами, В.І.Ленін у своєму листі Г.Сокольникову майже повторить слова німецького окупанта Ейхгорна: «После наступления на Питер для нас подавление восстания, самое беспощадное, немедленное…, абсолютная необходимость»[6,315,316]. І хоч це говорилось щодо повстання донських козаків, звичайно, ці слова стосувались і повстанців в Україні, мах-новців – в тому числі.

У цитованій напочатку книзі[1] відкриваємо сховані раніше у московських архівах правду, а місцями й неправду, про визвольну боротьбу українців під проводом селянина-бідняка Нестора Махна у цій вітчизняній війні, або, як писав сам Н.Махно – «могутній революційний рух широких українських трудових мас»[7,6]. Нестор Махно визначає чітко національність трудових мас – українських. Раніше, означення українська до дивізії військ імені Батька Махна з’являється 29 травня 1919 року у телеграмі із Гуляйполя. Цитуємо: «…Тому штаб 1шої повстанської Української (підкр. наше – В.К.) дивізії військ імені Батька Махна постановив: … 2) всі одинадцять озброєних полків піхоти, два полки кінноти, дві ударні групи, артилерійська бригада та інші технічні допоміжні частини перетворити у самостійну повстанську армію, доручивши керівництво цією армією т. Махно». Отже, формування самостійної повстанської армії розпочато 29 травня 1919 року в містечку Гуляйполі Олександрівського повіту (тепер – Запорізька область). Установчі завдання Повстанської армії визначено в наказі № 1 від 5 серпня 1919 року у містечку Добровеличківка Єлисаветградського повіту [2,297-298] . Закінчено утворення армії 1го вересня 1919 року в тій же Добровеличківці загальним з’їздом армії, на якому було обрано (як у Запорозькій Січі) реввійськраду армії, штаб, командарма (Н.І.Махна), начальника штабу (В.Ф.Білаша) та командирів корпусів. Командиром 1го корпусу, що отримав назву – 1ий , Донецький, став Калашников Олександр, житель Гуляйполя, з робітничої сім’ї, учасник 1шої світової війни, прапорщик, надзвичайно сміливий і талановитий командир; командиром 2го, Азовського, корпусу обраний був Вдовиченко Трифон, із козацької слободи Новоспасівки Бердянського повіту, учасник 1шої світової війни, прапорщик, повний Георгіївський кавалер, користувався величезною популярністю і любов’ю серед селян і повстанців; командиром 3го ,Катеринославського, корпусу було обрано Гавриленка Петра, 1888 року народження, із козацької слободи Гуляйполя, освіта – середня-спеціальна, технічна, Олександрівське реальне училище, учасник 1ої світової війни, повний Георгіївський кавалер, штабскапітан царської армії; командиром 4го,Кримського, корпусу був обраний Павловський Всеволод, із козацької слободи Велика Лепетиха, Георгіївський кавалер, фельдфебель царської армії. Щодо імені командира Азовського корпусу Вдовиченка. За твердженням внуків і правнуків Вдовиченка Т.Я., ім'я його – Трифон.

Яким був кількісний склад 1ої Української Повстанської Армії імені Батька Махна?
Професор-історик Верстюк Владислав Федорович [8,184] подає важли-ві факти переходу влітку 1919 року значної кількості військових частин із Червоної армії у склад 1шої Української Повстанської Армії імені Батька Махна. Перейшли понад 10 полків: зокрема – 5ий, 6ий, 9ий Задніпровські, 4ий Но-воспасівський зведений, зведений Миколаївський, 1ий Олександрівський, 514ий Радянський полк, декілька артилерійських дивізіонів. 4го листопада 1919 року із Червоної армії з боями у 1шу Українську Повстанську Армію імені Батька Махна перейшла дивізія, комдив Бібік. Перехід такої кількості військових частин із Червоної армії у 1шу Українську Повстанську, м’яко ка-жучи, стурбував наркомвоєнмора РСФСР Льва Троцького, сина поміщика з Єлисаветградщини. Проте ідея і наказ знищувати повстанство, не важливо яке: донське, українське, тамбовське – належить, як зазначалося не Троцько-му, а В.І.Леніну.

За даними начштабу 1ої Української Повстанської Армії Білаша В.Ф., на 1ше грудня 1919 року, у складі 1шої УПА було виключно лінійних, бойових, польових військ: піхоти – 83000 багнетів, кінноти – 19650 шабель, 1435 кулеметів, 118 гармат, із яких: у 1шому ,Донецькому, корпусі – 15500 багнетів, 3650 шабель, 144 кулемети, 16 гармат; у 2му ,Азовському, корпусі – 21000 багнетів, 385 шабель, 176 кулеметів, 16 гармат; у 3му ,Катеринославському, корпусі – 2900 багнетів, 5100 шабель, 261 кулемет, 34 гармати, у 4му ,Кримському, корпусі – 17500 багнетів, 7500 шабель, 154 кулемети, 18 гармат; стратегічні резерви штарма: кулеметний полк – 700 кулеметів і 500 шабель, бригада кінноти – 3000 шабель, 7 бронепоїздів, 5тий артдивізіон, 5 поїздів снарядів. До цього слід додати – всі повстанські загони, що діяли за межами бойової лінії фронту, в тилу ворога, а також корпусні резерви в стадії формування в тилу, як і: місцеві війська самооборони, санітарні, обозні, трудові полки, військова поліція, тобто комендантські роти і ескадрони. Загальна кількість особового складу армії становила 250000 бійців і командирів.

Яким був соціальний склад 1ої Української Повстанської Армії імені Батька Махна?
Відповідь знаходимо у документі: «Короткий огляд стану в Україні від особливого відділу ВЧК за 15-30 квітня 1920 р.»[1,342], даємо в перекладі: «Головний елемент його (Махна) армії складає все-таки найбідні-ша селянська (підкр. наше – К.В.) молодь, якій радвлада на Україні не зуміла нічого дати, окрім формального права на землю»[9]. А Нестор Махно в кінці червня 1917 року рішенням Гуляйпільського селянського з’їзду трудящих, за чотири місяці до Ленінового декрету про землю, відібрав у поміщиків і куркулів документи про власність на землю і наділив найбідніших селян Гуляй-пілля землею за козацьким звичаєвим правом, показавши цим приклад і шлях руху для всього селянства України. Було встановлено фактичний контроль батраків над поміщицькими і куркульськими маєтками і хуторами [7,40].

Правда про національний склад та ідеологію 1шої Української Повстанської Армії імені Батька Махна нарешті приходить до українського народу із «Довідки начальника оперативного управління Південного фронту Піотровського «Організація армії Махна в період з березня по жовтень місяці 1920 року». Цитуємо в перекладі: «Соціальний склад армії: більшість українських селян (переклад і підкр. наше - К.В.) …, сильно розвинутий націоналізм» [10]. Націоналізмом більшовики називали патріотизм пригноблених націй Російської імперії, в тому числі, патріотизм українців Південного Сходу України.

Проте доля національно визначеної непокірної 1-ої (значить будуть і 2-га і 3-тя) Української Повстанської Армії імені Батька Махна, військової основи незалежності української держави була вирішена. Ще 6го червня 1919 року наркомвоєнмор РСФСР Троцький видає наказ № 106, в якому наказує знищувати махновців: «Махновці … повинні бути нещадно роздавлені». «Розпеченим залізом випалити язву махновщини». Визвольну боротьбу українців Сходу України за свою незалежність Троцький називає язвою Махновщини». Але як знищити повстанську армію, в яку із Червоної армії переходять полки, дивізіони, дивізія, 1шу Українську Повстанську Армію імені Батька Махна, яка вже має 250 тисяч особового складу, веде запеклі бої з денікінською армією. На 18 листопада 1919 року денікінський фронт проти махновців становив 1150 верст, проти червоних 1760 верст. І раптом, з кінця жовтня 1919 року махновці почали тисячами помирати від тифів. На 05.12.1919 року епідемія тифів досягла найбільшої кількості хворих – як у махновській армії, так і серед населення України. Український Червоний Хрест за 1920ий рік тільки у міських госпіталях України (хворих у селах ніхто не облікував) подає такі кількості хворих на тифи: на плямистий тиф – 609000 хворих, на поворотний тиф - 305000, на черевний тиф – 125000, разом у містах – 1 мільйон 39 тисяч хворих тільки трьома тифами. А ще, за даними Українського Червоного Хреста були хворі на тиф нез’ясований, на холеру, чорну віспу.[11,127-131]. За умов відсутності ліків, як стверджують лікарі, помирало 50 відсотків хворих. Чи був це геноцид українців, греків, євреїв, росіян – в Україні?

У книзі «Дороги Нестора Махно», на стор. 342, наведено інтригуючі спогади В.Ф.Білаша, начальника штабу махновської армії, про вимирання від тифу 1ої Української Повстанської Армії». «Боротьба з Денікиним замінилась боротьбою з всепожираючим тифом, який нібито спеціально був кинутий на нас противником. Правда, Денікін, вірогідно, і не думав вести з нами бакте-ріологічну війну, але тоді, здавалося, що це його уміла рука сіяла смерть… Жодна армія, як би вона не була заражена епідемічними хворобами, не знає таких втрат, як наша … Тиф руйнував, доїдав 250-тисячну армію». Віктор Федорович Білаш писав свої перші спогади, сидячи в камері Харківської тю-рми. Чи знав він і чи міг точно вказати походження тифів? Написав невизна-чено: «… тифом, який нібито спеціально був кинутий на нас противником». Яким противником – не пише. А далі В.Ф.Білаш робить висновок: «Правда, Денікін, вірогідно, і не думав вести з нами бактеріологічну війну». Додамо, маючи з махновцями на 4 листопада 1919 року контактного фронту 750 верст. У 1920 році Ф.Е.Дзержинський, йому стоїть у Запоріжжі величний пам’ятник, писав В.І.Леніну із Харкова: «Дорогой Владимир Ильич!.. В обла-сти моей специальности здесь обильный урожай… Громадной помехой в борьбе – отсутствие чекистов–украинцев. С Махно мне не везёт… Привет. Ф.Дзержинский».

Що це за «обильный урожай»? І що засівалось?
Невідомо. Із 250000 бійців і командирів 1ої Української Повстанської Армії імені Батька Махна тільки в Нікополі залишилось 15000 хворих на тиф повстанців, яких зачищали ,розстрілюючи, червоні. Із Олександрівська в Гуляйполе Нестора Махна везли уже в тифозному маренні. Тиф продовжував косити полки. Є в Гуляйполі вулиця імені 9го січня. Чому так названа у 1921 році – невідомо. Проте саме 9го січня 1920 року Г.І.Петровський (є вулиця і його імені) видав постанову Всеукраїнського революційного комітету, в якій махновці оголошувалися поза законом, постанова зобов’язувала знищувати махновців. Є в Гуляйполі і вулиця Фрунзе. 9го січня 1920 року на 1200 годину у директиві арміям Південного фронту Фрунзе наказав: «Всем армиям принять самые энергичные меры по борьбе с партизанщиной и бандитизмом». Тобто розташуватися у махновському краї з метою оточення і ліквідації повстанства. Проте Гуляйполе червоні окупували тільки 1го січня 1921 року. Було введено на постій один піхотний полк, один кавалерійський полк, один артилерійський дивізіон. 7 січня цього ж року, на Різдво, було схоплено і розстріляно аби залякати гуляйпільців 300 чоловік заручників.

10 січня 1920 року начальник артпостачання повстанської армії Василь Антонович Данилов у штармі доповідав: «У Хортиці червоні захопили шість бронепоїздів, 2 товарні поїзди снарядів, розстріляли обслугу поїздів. Лонцову (шахтар із Юзово) вдалося вихопити один (сьомий) бронепоїзд і 3 поїзди снарядів, з якими він прибув у Нікополь». 11 січня 1920 року штаб армії на-дав повстанцям місячну відпустку для лікування. Залишки 1го , 2го корпусів розійшлися по домах у Гуляйпільському, Юзівському, Бердянському, Маріу-польському повітах. Н.Махно хворів тифом увесь січень 1920 року, до 2 лю-того його лікували по-народному в хуторі Білім, за 5 верст від Дібрівського лісу. Від 2го лютого Махно і штаб армії почали знову збирати армію.

Освітлюючи питання втрат 1-шої Української Повстанської Армії імені Батька Махна мусимо навести хоч деякі факти загибелі в боях і знищення під шаблями і з кулеметів полонених сотень і тисяч бійців і командирів цієї армії. Зазначувані факти, звичайно, не вичерпують усієї кількості втрат.

Зокрема, 13 липня 1920 року Чаплінська група Червоної армії у складі 5000 багнетів, 1000 шабель, 12 гармат, бронепоїздів і, основне, батальйонів ЧК із Харкова, Пітера, Москви та інших центральних міст Росії зненацька напала в районі залізничної станції Курахівки, що на захід від Юзівки, на пі-хотну групу махновської армії і з бронепоїздів розбила її. Там же чаплінці розстріляли 2000 полонених бійців цієї піхотної групи[2,427]. Краєзнавці Донбасу, де їхня братська могила?

25 жовтня 1920 року, за південною околицею Гуляйполя, неподалік від Пологівського шляху ввесь день кипів великий і запеклий бій 4-го піхотного полку Савонова і 2-го піхотного полку Клерфмана махновської армії з части-нами Донського кінного корпусу Морозова врангелівської армії , що прийш-ли до Гуляйполя, як вороги. На озброєнні Донського кінного корпусу, окрім штатної зброї, була ескадрилья з 8-ми літаків а також 2 танки.

4-й і 2-й піхотні полки 1-ї Української Повстанської Армії імені Батька Махна, обороняючи рідне Гуляйполе, були розбиті. 1000 бійців із цих двох полків загинула в бою, не стало боєприпасів. Маючи примарну надію зали-шитися живими, останні 700 бійців здалися в полон донцям. Тут же, по доро-зі на Пологи, донці іх усіх беззбройних порубали.

Увечері 25 жовтня частини Донського кінного корпусу увійшли в Гуляйполе, а махновці відступили у Варварівку. Поповнившись боєприпасами і особовим складом махновці вночі 26-го жовтня вибили донців із Гуляйполя. 1700 загиблих бійців 4-го і 2-го полків махновської армії з військовими почестями були похоронені на місці бою у братських могилах. Старі гуляйпільці, відповідаючи на питання: «Що то за чотирикутні великі земляні підвищення на лівому березі балки, за Гуляйполем при Пологівському шляху?» - говорили людяно без уточнення: «Там поховані люди». Ці братські могили знаходяться в центрі бойових позицій двох махновських полків, за 300 метрів від Пологівського шляху, на лівому березі балки. На сьогодні це кінець автодрому. Дві могили - поруч, розміри могил: першої, довжина 8, ширина 6, висота 2 метри; другої, довжина 7, ширина 6, висота 2 метри. Поряд, за неглибоким рівчаком, третя братська могила, розміри якої приблизно становлять: довжина 20, ширина 10, висота 4 метри. Ця могила використана як об’єкт автодрому. На неї прокладено гравійно – бетонну колію. Можливо була і четверта братська могила? Про це запитую тих гуляйпільців, хто будував автодром.

А ще дякую гуляйпільцю, офіцеру запасу ЗСУ, Рибіну Петру Анатолі-йовичу за допомогу у конкретизації місцезнаходження цих братських могил.

Втрати Кримської групи махновської армії в боях за Крим становили 6000 убитими і раненими [2,481].

26 листопада 1920 року у селі Мала Токмачка, тепер Оріхівського ра-йону Запорізької області, на північній околиці села, при дорозі на Оріхів, у балочці Ленінські курсанти розстріляли 1000 полонених полку Клерфмана махновської армії, полк цілком загинув [2,494]. Як свідчила очевидець цих подій жителька Малої Токмачки, Бут Ганна Афанасіївна, 1910 року наро-дження, виводили розстрілювати десятками, у спідній білизні.

1 грудня 1920 року в районі села Тимошовки, тепер Веселівського райо-ну Запорізької області, частинами 1-ї кінної армії Будьонного розстріляно понад 800 махновців [2,504].

Десь там, за кривавими обріями 20тих років несамовитого 20го століття майорять чорні від українського чорнозему махновські прапори із срібними надписами: «Свобода або смерть!» «Земля селянам, фабрики робітникам!» [12,441]. Шлях українців до історичної правди довгий, але неминучий. І-ша Українська Повстанська Армія імені Батька Махна, пройшовши смерть, за-лишилась безсмертною. Вона полягла в боях за свободу і незалежність Укра-їни.

1. Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине, 1918-1921: доку-менты и материалы, Москва, РОССПЭН, 2006, ст. 512-Б, ст.342.
2. А.В.Белаш, В.Ф. Белаш «Дороги Нестора Махно», Київ , РВЦ «Проза» 1993 р.
3. ЦДАЖРУРСР, ф. 1216, с. 96, л. 34).
4. ЦДАЖРУРСР, ф. 1216, с. 96, л. 99).
5. «Крах германской оккупации на Украине», стор. 66, 67.
6. Ленин В.И. Полн. собр. соч. Т. 50, ст. 315-316.
7. Н.Махно «Воспоминания», Париж, 1929, кн. 1, перевидано: Київ, 1991 р.
8. Верстюк В.Ф. «Махновщина: селянський повстанський рух на Україні (1918-1921), Київ, 1992 рік, стор. 184.
9. РГАСПИ, Ф. 17, Оп. 84, Д .93, Л. 48-49, оригінал.
10. РГВА, ф. 25899, Оп. 3, Д. 144, л. 4, оригінал.
11. Герасимович Іван «Голод на Україні», 1973 рік, вид-во «Говерля», стор. 127-131.
12. Волин В.М. «Неизвестная революция, 1917-1921, переклад з французь-кої, Москва, НПУ «Праксис», 2005, стор. 441.
13. Скирда А., Нестор Махно, казак свободы, (1888 - 1934). Гражданская война и борьба за вольные советы в Украине 1917 – 1921, Громада, Па-риж 2001.
14. Яланський В. Верьовка Л. Нестор і Галина, розповідають фотокартки, Київ-Гуляйполе, «Ярмарок», 1999 р.
15. Сто великих украинцев, Киев, «Арий», 2007р, ст. 355-362, Нестор Ма-хно.


Братські могили захисників Гуляйполя.

Було Гуляй-Поле, було Гуляй-Поле! –
Як буряне море, кипіло й гуло.
Були в нього діти, гей, були соколи!

Іван Багряний, Гуляй-Поле.

Щоразу, їдучи з Гуляйполя до Поліг, дивлюся на місце автодрому, що зліва за балкою. Саме тут 25 жовтня 1920 року, неподалік від Пологівського шляху ввесь день кипів великий і запеклий бій 4-го піхотного полку Савонова і 2-го піхотного полку Клерфмана махновської армії з частинами Донського кінного корпусу Морозова врангелівської армії , що прийшли до Гуляйполя , як вороги. На озброєнні Донського кінного корпусу, окрім штатної зброї, була ескадрилья з 8-ми літаків а також 2 танки.

4-й і 2-й піхотні полки 1-ї Української Повстанської Армії імені Батька Махна, обороняючи рідне Гуляйполе, були розбиті. 1000 бійців із цих двох полків загинула в бою, не стало боєприпасів. Маючи примарну надію зали-шитися живими, останні 700 бійців здалися в полон донцям. Тут же, по дорозі на Пологи, донці іх усіх беззбройних порубали.

Увечері 25 жовтня частини Донського кінного корпусу увійшли в Гуляй-поле, а махновці відступили у Варварівку. Поповнившись боєприпасами і особовим складом махновці вночі 26-го жовтня вибили донців із Гуляйполя. 1700 загиблих бійців 4-го і 2-го полків махновської армії з військовими поче-стями були похоронені на місці бою у братських могилах. Старі гуляйпільці, відповідаючи на питання: «Що то за чотирикутні великі земляні підвищення на лівому березі балки, за Гуляйполем при Пологівському шляху?» - говорили людяно без уточнення : «Там поховані люди». Ці братські могили знаходяться в центрі бойових позицій двох махновських полків, за 300 метрів від Пологівського шляху, на лівому березі балки. На сьогодні це кінець автодрому. Дві могили - поруч, розміри могил: першої, довжина 8, ширина 6, ви-сота 2 метри; другої, довжина 7, ширина 6, висота 2 метри. Поряд, за неглибоким рівчаком, третя братська могила, розміри якої приблизно становлять: довжина 20, ширина 10, висота 4 метри. Ця могила використана як об’єкт автодрому. На неї прокладено гравійно – бетонну колію.

Можливо була і четверта братська могила? Про це запитую тих гуляйпільців, хто будував автодром.

А ще дякую гуляйпільцю, офіцеру запасу ЗСУ, Рибіну Петру Анатолі-йовичу за допомогу у конкретизації місцезнаходження цих братських могил.

Вічна слава і вічна пам'ять 1700 захисникам Гуляйполя, бійцям і коман-дирам 1-ої Української Повстанської Армії імені Батька Махна, так вона за-документована у наказі №5 від 1-го вересня 1919 року, що полягли в бою за свободу і незалежність України!


Братські могили захисників ГуляйполяБратські могили захисників ГуляйполяБратські могили захисників ГуляйполяБратські могили захисників ГуляйполяБратські могили захисників ГуляйполяБратські могили захисників ГуляйполяБратські могили захисників ГуляйполяБратські могили захисників Гуляйполя

6

Посилання на публікацію

 Koptyvb03 05.09.2012 
Досить цікаво, тим паче, сам там виріс і хлопчаком ганяв на велосипеді десь поблизу. Проте трохи АЖ ЗАНАДТО фактів і цифр, мало хто читатиме уважно і до кінця.
Іще. Крім заяложеного вже Махна, Гуляйполе має ще немало вартих уваги історичних місць і колізій. Кургани, наприклад, або кам'яні "баби". Василю Григоровичу, чекаємо нових дописів.


Щоб коментувати на сайті, авторизуйтесь або зареєструйтесь.