СПОГАДИ

20.10.2019

13:37:52

169

Бердянська Просвіта

ЗІЗНАННЯ
Гуляйполе, моє Гуляйполе,
У тобі я ніколи не жив,
Лиш проїздом, бувало,.. це – доля:
Я навіки тебе полюбив.
Гуляйпільців, що знаю й не знаю…
Ба усіх вас я щиро люблю,
Бо ми родом із вольного краю
І кувати – нам - долю свою.
Гуляйпілля історію пише
Про буденність, любов і борню,
Хай літопис зізнання полише:
Гуляйполе, тебе я – люблю.

Незабаром 27 жовтня цього - 2019 року виповнюється 130 літ від народження Нестора Івановича Махна (1889-1934), ватажка селянського повстанського руху на сході і півдні України у період «еволюції» Московської імперії від царизму до - красного секретаризму.
Мабуть весь світ знає, що Нестор Іванович народився у тоді селі, певна річ, великому селі Гуляйполе, що він прагнув поєднати, гармонізувати волю і свободу особистості - з необхідністю підпорядкування суспільству і державі, і яке було абсолютно неможливим в умовах панування насилля, розбою, облудної брехні, продуцьованих так званим московським більшовизмом.
Створена ним Гуляйпільська республіка, свідчила про те, що анархістські ідеї, які витали в конче тоді живильних для них умовах - московського одержавленого розбою, не мали нічого спільного як з селянським рухом, так і з його ватажком, позаяк селян-анархістів взагалі не буває у природі апріорі.
Як відомо, маневрова тактика Н.Махна у веденні бойових дій була вивчена і покладена в основу теперішніх «мобільних військ», які за останніми воєнними доктринами становлять основу сучасних армій світу.

Хтось мені розповідав у селі Новогригорівці на Гуляйпіллі, яка в ті часи була Пурхівкою, що на місці, де стояла хата Карнауха Івана, це поблизу нової школи (мова йде тут вже про недавні1960-ті роки), - мабуть, буде, є неповагою, коли згадати лише господаря, а не спом’янути його хорошу дружину Валентину, а також не назвати дітей: Сашка, Миколу і найменшу донечку Свєту, які порозліталися у світи, як, власне, і всі ми, - так ось у ті буремні часи на тому місці стояла інша хата, у якій жив дід-коваль і який підковував коней повстанців, що прямували до Дібрівського лісу. Шлях туди лежав і через село Темирівку (в якому до 1959 року я мешкав, і ми звідки їздили школою на екскурсію до того лісу), і через село Кримчивку (нині вЂ’ Новоіванівка) і інші села..

Ще один дотичний спогад. У 2009 році зусиллями громад сіл Новомиколаївки, Новоіванівки і Новогригорівки Гуляйпільського району (це бувший колгосп ім. «Ілліча») була видана книга «З надією в серці», автори-гуляйпільці І.Кушніренко і В.Жилінський, ця книга про історію сіл, про людей, про їх працю. Хочу з її сторінок навести спогади Ганни Захарівни Павлової із села Новомиколаївки: «Я народилася 21 липня 1922 року в селі Новомиколаївці, раніше «Рассея» - так називалося колись, бо було заселене росіянами за наказом Катерини ІІ. Ще мій дідусь, який помер у 1968 році, розмовляв російською мовою. Він багато чого розповідав про Махна і про розкуркулювання. Після 1917 року дідусь мав 6 коней і 12 корів, і часто до нього приїжджав Нестор Іванович. Він ніколи без грошей не брав нічого, а, в основному, купував м’ясо, зерно. Мама моя теж була гарної думки про Махна…»

Так де ж тут анархія?! А про анархію - московсько-більшовицьку, коли все забиралося кримінальним розбоєм - Ганна Захарівна розповідає далі, але це вже інша тема.

Ось такі справи, панове. Наше завдання - не блукати, не помилятися, а знати суть, - правду.
Будьмо. Шануймося.

В.Пилипенко

Щоб коментувати на сайті, авторизуйтесь через сайт або

Онлайн: 1

Новини та події Гуляйпільського краю, області, України і світу.

Бердянська ПросвітаУсі записи

СПОГАДИ

Свіжі новини

Нове в блогах

Що пишуть

Відео