Смайлики
X
Вставити зображення
X
Якщо потрібно завантажити зображення з комп'ютера, користуйтесь img-host.org.ua
Вставити відео
X
завантаження
 Неввічливо поводиться на сайті, це мене ображає
 Агресивні дії або залякування
 Це брехливі та образливі слова, які не відповідають дійсності
Повідомити
Відміна

Пам′ятаймо нескорених, тих, хто в нерівному герці за честь Вітчизни поліг”

Пам′ятаймо нескорених, тих, хто в нерівному герці за честь Вітчизни поліг”Пам′ятаймо нескорених, тих, хто в нерівному герці за честь Вітчизни поліг”
В с.Осипенко на Бердянщині 5 грудня, о 14.00, у День волонтера, напередодні Дня Українського війська (Дня Збройних сил України) відбувся захід з увічнення пам′яі борців проти встановлення тоталітарного режиму за результатами виїзних засідань обласної науково-редакційної групи проекту «Місця пам′яті Української революції 1917-21рр..», згідно “Плану обласних заходів з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років на 2017-2021 роки”” ;
- й віддання данину пам`яті й шану краянам і односельцям, мирним мешканцям і бійцям, восени 1919 року - стотисячної Революційної Повстанської армії України (махновців), полеглим у боях Української революції і Визвольної селянської війни 1917-1921 років.


На братерському похованні у парку села Осипенко (до 1939р. – Новоспасівка), датованому листопадом 1919 року, на похованні, де вже рівно 100 літ безіменно покоївся прах тих, що ішли у бій під гаслом: “Воля або смерть!” відкрито пам’ятний хрест з меморіальною плитою і прізвищами дев`ятнадцяти загиблих односельців – мирних жителів с. Новоспасівки, страчених у червні 1918 р., в період Австро-угорської окупації, і новоспасівців, бійців Революційної Повстанської армії України (махновців), полеглих у боях з денікінцями у 1919 році.
Участь у відкритті пам’ятного знаку взяли голова Осипенківської сільської ради Валентин Смага та співробітники сільради, військовослужбовці ЗСУ, бердянські волонтери від ГО «Наші Атланти», представники обласного осередку «Легіон Свободи», духовенство, родичі загиблих в роки Української революції і Визвольної війни односельців, учні Осипенківської загальноосвітньої школи І-ІІ ст., вихованці юнацької краєзнавчої студії "Джерельце", мешканці сіл Червоне поле, Новопетрівки та Миколаївки.
Урочисто відкрили пам’ятний знак голова Осипенківської сільської ради Валентин Смага разом з нашими захисниками – бійцями ЗСУ.
Про обов′язок живих перед пам’яттю героїв селянського визвольного руху та цивільних жертв лихоліття, роковини якого саме відзначаємо, та на важливості збереження відомостей про ці трагічні події, як уроку для майбутніх поколінь у своїх виступах зазначали та наголошували: заступник сільського голови Марія Жила, старшина резерву 56 бригади ОМБр Валерій Кутовий, голова обласного осередку «Легіон Свободи» Микола Тюркеджи та вчитель Червонопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст..Тетяна Сугалова-Катрич.
Схвильовано прозвучала розповідь Віталія Серафимовича Білаша, родича загиблих у 1918 році односельців і одного з чільних представників махновського руху, начальника штабу Революційної повстанскої армії України (махновців) Віктора Білаша (1893-1938рр.).
Директор Осипенківського краєзнавчого музею Олег Будяк нагадав, що століття тому, в роки Української революції, Новоспасівка стала одним з визначних центрів народно-визвольного руху, який увійшов в історію під назвою махновського й тоді ж наше село, яке мало славне козацьке минуле, разом з основним центром повстанства – Гуляйполем, очолило встановлення системи народовладдя, за зразками часів козаччини, на значних обширах України, зокрема, на землях колишніх Вольностей Запорозьких і щиро подякував підприємцям та мешканцям села, які долучилися до справи вшанування пам′яті полеглих земляків: керівникам осипенківської агрофірми «ЮНІК» Миколі Леоненку та Юрію Погорілому, підприємцю Володимиру Коломійцю, бердянському підприємецю Назару Філатову, мешканцям села Олександру Мигасу, Лілії Гроздєвій, підприємцю Павлові Петренку, колективу Осипенківського музею.
Очолив поминальну службу та освятив пам′ятний знак настоятель храму Покрови Пресвятої Богородиці Православної Церкви України – протоієрей Василій Турчак та отець Святослав з м. Бердянська.
Хвилиною мовчання було вшановано пам′ять полеглих краян. Мітинг завершився покладанням квітів до щойно відкритого пам′ятного знаку.
Так, вперше за століття, нащадки запалили свічки поряд з іменами Героїв, викарбованими в граніті. Аби в серцях наших вічно горів незгасимий вогонь вдячності й шани. Маємо бути гідними їхної пам`яті.

Друга частина заходу була проведена у формі конференції, в музейній експозиції, присвяченій подіям Повстанського махновського руху 1917-21 років. До неї було включено перегляд матеріалів відповідних експозиційних розділів з короткими екскурсами, перегляд відео сюжетів та тогочасних документів. Зокрема, було продемонстровано фотокартку, на якій зафіксовано момент велелюдного зібрання на мітингу й поминальній службі в межах території Спасо-Пребраженської церкви села Новоспасівки, (зовсім поряд з сучасною спорудою музею села), які передували похованню героїв у братерській могилі в листопаді 1919-го, свідчить фотодокумент й про те, що того дня прощалися з загиблими з відданням військових почестей всі командири-новоспасівці, на чолі з самим командармом - Н.Махном. Почули й уривок зі спогадів одного з очевидців тієї події - тодішнього секретаря Новоспасівської волосної ради Сергія Ільхівського. На жаль, не існує поховання жодного з наших односельців, командирів і рядових бійців, які зафіксовані на фото прощання з полеглими побратимами у Новоспасівці 1919 року, і які загинули у подальших боях з білими та червоними окупантами. Зокрема, це підтвердили й присутні на заході нащадки незламного новоспасівського провідника повстанців (керівника акції з гідного поховання полеглих односельців у листопаді 1919-го, що добре видно на тому ж фотознімкові) - комадира 2-го Азовського корпусу РПАУ(м) Трифона Вдовиченка (1889-1921), полоненного після важкого поранення й розстріляного рішенням трійки «Всероссийской чрезвычайной комиссии по борьбе с контрреволюцией» 1 травня 1921 року у м.Запоріжжя, після відмови іти на співпрацю з ворогами - місце поховання якого не встановлено по сьогодні - такою була практика режиму, який тривав понад сім десятиліть.
Присутні на заході волонтери, бійці ЗСУ, ветерани російсько-української війни передали музею памятні речі на зберігання. Микола Тюркеджи вручив директору музею телефон та наручний годинник загиблого в серпні 2014 року, в боях на Сході України, односельця Володимира Зюзя.
За активну участь в підтримці наших захисників волонтер Анетта Омельченко вручила директору краєзнавчого музею Олегу Будяку подяку.
Під час заходу музейники з гуртківцями "Джерельця" привітали волонтерів і військовослужбовців ЗСУ та подарували власноруч виготовлені поробки-обереги.

Марія Турчак, науковий співробітник Осипенківського краєзнавчого музею на Бердянщині.


Історична довідка

Братське воїнське поховання повстанців, бійців Революційної повстанської армії України - махновців. Охоронний номер 207
Запорізька область, Бердянський район, с. Осипенко, Осипенківська с/р, паркова зона села.


Про події з квітня 1918-го по осінь 1919-го років згадується у спогадах
тодішнього секретаря Новоспасівської волосної ради сепянських депутатів Сергія ІЛЬХІВСЬКОГО, задокументовані у 1969 р.
«На початку 1918 р. почали ми готуватися до перевиборів Ради... Раптом у кінці квітня в село заскочили дроздовці, розстріляли дев′ять чоловік артільщиків, останніх відшмагали шомполами і розігнали, заявивши, що земля
знову належатиме Карлу Вехтеру, та й поїхали з села, попередивши, що
ніякої Ради вже немає, а є волосне управління.
За день-два в село зайшли німці й австріяки, а з ними і нова влада - гайдамацька. В селі стояла 3-я рота австріяків та гетьманська варта.
Почалися реквізиції худоби, майна, фуражу, провіанту. На осінь надходили вісті про повстанські загони, десь на Гуляйпіллі, які нападали на німецькі та гетьманські гарнізони, обози. До цих загонів подався дехто з наших хлопців.
У вересні 18-го окупанти швидко пішли з села, селяни обеззброїли гетьманську варту, організували повстанський загін з 300 чоловік на чолі з Трифоном Вдовиченком і Василем Куриленком і пішли на Гуляй-поле. В кінці 1918 року прийшли білі - денікінці Знову побори з селян: коней, фураж, провіант. А тут ще оголосили мобілізацію в кінці грудня. Ніхто з новоспасівців не пішов на призовні пункти. Повесні денікінці почали проводити мобілізацію силою.
На початку березня 1919 року новоспасівці вибили невеликий денікінсь-
кий загін і згуртувалися для самооборони. Повстання очолив Пилип
Гончаренко. Розіслали посильних в сусідні села з проханням допомогти
відбити денікінців. Селяни Миколаївки, Петрівки, Деревецького та Новотроїцького надали допомогу новоспасівцям. Другого дня до Новоспасівки прибув представник Бердянського Військово-революційного комітету з проханням допомогти бердянцям вибити денікінцв з міста.
12 березня 1919 року новоспасівці допомогли робітникам Бердянська визволити місто від білих. За декілька днів у село зайшли повстанці, з яких вже була сформована бригада Н.Махна. (В Бердянськ регулярні частини 3-ї повстанської бригади увійшли 15 березня - О.Б.) Серед них було багато новоспасівців.
Бої весь час точилися за 40-60 верст в один і другий бік від
села. В селі була відновлена радянська влада. Був створений волосний ревком. Першим його головою став селянин-бідняк Степан Середа. Я - секретарем.
Волревком організував похорон всіх загиблих борців за Радянську владу. Прах забитих, що були похоронені в різних кінцях села, звезли в центр. Відбувся траурний мітинг. Потім - похорони з військовими почестями у братській могилі».
З інших джерел відомо, що до справи гідного поховання повстанців доклав зусиль і вочевидь, один з найполулярніших з новоспасівських польових командирів - Трифон Вдовиченко, пізніше - у травні 1921 року розстріляний ВЧК ("Всероссийская чрезвычайная комиссия по борьбе с контрреволюцией") в Олександрівську (м.Запоріжжя). Місце його поховання, як і більшості керівників і рядових повстанців, які загинули в боях з білими і комуністичними окупаційно-каральними військами, невідоме.

Бібліографічні матеріали:
1. О.Будяк, Полки йшли без пострілів – Азовский вестник, 11 березня 2004 року № 10 (705) , – 3 с.
0

Щоб коментувати на сайті, авторизуйтесь через сайт або
FACEBOOK
.
Онлайн: 1