Новини та події Гуляйпільського краю, області, України і світу.

Хай там абищо, але заради істини змушений безапеляційно стверджувати про наступне: найпершим Штірлицом був не кіноактор В’ячеслав Тихонов, а… - скажу про це дещо нижче. Нагадаю, мова йде - це коли режисерка Т.Ліознова зняла теледовжелезний серіал «Сімнадцять миттєвостей весни» у 1973 році і який дивився ввесь тодішній Радянський Союз, прикипівши вечорами до «голубих вогників» по помешканнях та в «червоних кутках» гуртожитків (голубий колір був тоді єдиним кольором у телевізорах, але тільки при умові відсутності зображення, коли ж демонструвалося тодішнє життя, то картинка була відповідна дійсності - не квітчаста, а лише трохи білого, а все інше або сіре, або ж чорне).
Ба навіть скажу більше. Ще не тільки до показу згаданого серіалу, а й до того як письменник Ю.Семенов написав-вигадав оту однойменну повість про нього, а це зафіксовано роком 1969 (увага, далі - приготуйтеся!), так ось ще ген-ген у далекім 1965 році - я став-був уже отим найпершим Штірлицом. Ще раз акцентую - найпершим-найпершим.
Ось як це було-сталося. У 10 класі, мова йде , певна річ, про Успенівську школу на Гуляйпільщині (рік я вже вказав), алгебру натомість Галини Іванівни Павлової стала викладати завуч Лідія Іванівна Винник. Нова вчителька розпочала інколи заходити перед своїм уроком, щоб виявити тих, хто списував у інших учнів рішення домашніх завдань з її предмету.
І ось одного разу отак заходить Лідія Іванівна і бачить досвідченим оком, що на задній парті сидить Галя Ткаченко і щось пише, то й попростувала туди. Галя дійсно списувала і списувала - з мого зошита. Я в цей час стояв біля дошки і розумів (прямо вже як - шпіон), що через мить буду викритий. Чомусь узяв і попростував поволі у бік вікна, і вже стоячи біля нього, долетіло мені у спину (як постріл) із задньої парти: «Гм-м… це ‒ Пилипенка зошит». Почувши те неминуче, розвернувся у їх бік і готовий був, мені здається, навіть і до… (якогось) «арешту».
Запитую себе і всіх: ну хіба можна у таких обставинах не відчути себе Штірлицем? Питання, звичайно, риторичне. Тим паче якщо до цього ще додати, що мене було викрито не до кінця, бо ж хвилин за 10 до «провалу»… сам успішно списав те ж саме рішення задачі з алгебри - у Пилипенко Ліди.
Чи мене було «заарештовано», чи ні - не пам’ятаю, скорше всього - пройшло без наслідків.
До речі, на відміну від моєї долі, у Ю.Семенова, відповідно, і в кіно становище Штірлиця було не те що не загрозливим, але й гарантовано мальовано-переможним. Про це дуже промовисто говориться і в одному анекдоті ще з тих часів. Тобто маємо ситуацію, коли один анекдот народив другий.
Отже йде архіважлива нарада в кабінеті хвюрера у бункері, там були присутні всі: Борман, Гіммлер, Герінг, Мюллєр, Кальтенбрунер тощо. Вагомість її була настільки великою, що британці навіть відпустили туди ув’язненого ними ще у 1939 році Р. Гесса - другу після хвюрера персону у партії. То ж у просторій кімнаті на великому столі розгорнуто воєнні карти, до яких прикута увага всіх присутніх, неподалік стоїть чималий хвюрерський сейф, він відкритий і там повно всяких тек з надсекретними документами. Раптом відкриваються двері, заходить військовий, холоднокровно і рішуче простує прямо до сейфу, вигрібає з нього під пахву всі теки і виходить геть, грюкнувши дверима. Першим після оторопіння отямився хвюрера і закричав на Мюллера: «Що це таке, хто це такий?!». А Мюллер спокійно і відповідає: «Це штандартен-фюрер СС Штірлиць, він же і радянський розвідник полковник Ісаєв». Вождь тоді на нього зі ще більшим сказом як накинеться: «Так чому ж він й досі не заарештований?!». А Мюллер знову межово спокійно йому у відповідь: «Це марна справа, бо він все одно викрутиться».
Наостанок ще маю сказати й таке. Добре, що я про все це розповідаю тільки но зараз, а не тоді, а то б прізвисько «Вовка-Штірлиць» було б мені гарантовано.


В.Пилипенко

0

.