СТРАТЕГІЧНИЙ ПРОРАХУНОК

22.05.2020

22:12:38

391

Бердянська Просвіта

Пурхівська бувальщина
Знову їдуть шановні пурхани до грецького містечка Янисоля, що на Донеччині, в олійницю олію “бити”. Все відбувалося як завше - як по дипломатичному протоколу, хіба що тільки без блискучих урядових автомобілів, ба навіть без авто “Побєда” дядька Івана Хорішка, ба навіть без “Москвича-401” Володимира Панаги, якого він без кінця-краю лагодив.
А все той же незамінимий тракторець “Білорус” з лафетом (так називали причеп) ще ні світ ні зоря об’їхав усі обійстя по селу, господарі чи господині яких мали відправитися у не зовсім близьку путь-дорогу, навантажили лантухи з насінням соняшника, бідони чи інший посуд на олію, прихватили харчі, самі посідали на жмути соломи, та й подався тракторець через греблю, що посеред села, далі ліворуч мимо ферм з правого боку і ставка з протилежного, де влітку зазвичай стояло тирло, далі ліворуч тракторна бригада, незабаром палтонський ставок, а за ставком колгоспний сад, який тягнеться майже до також ґарного села Кримчівки (радянське перейменування – Новоіванівка). Але спершу перед селом буде знову ставок, переїхавши через греблю якого та саме село Кримчівку - впоперек, далі праворуч і буде прямий путь кілометрів біля десяти, допоки не з’явиться ліворуч також рідне село (так виходить, що всі села та хутори - рідні) Темирівка зі своїм хутором Обратним, який у мене у дитинстві викликав чомусь страх, мабуть хтось із старших хлопців злякав, тому туди ніколи не ходив, бо боявся.
А вже через менш ніж 2 кілометри також ліворуч, також буде чудове село Зелене Поле (там мешкала моя хрещена мати). Оце, бачу, слід зупинитися з описами, бо тоді прийдеться довго їхати.
Отже прибули пурхани благополучно до Янисоля, здали в олійницю насіння і, допоки “суд та діло”, позаглядали в магазини, побували традиційно на базарі (але вже обійшлося без тої пригоди, що в оповіді “Хто став «Цицероном»”).
Та, нарешті, показало і на непереступну обідню трапезу-перекус. То ж знайшли десь трав’яну містинку, простелили ряднини, повикладали кожен свої наїдки для спільного куштування-споживання і, певна річ, - пляшечку “Московської” горілки припасли за 2 карбованці і 87 копійок. Оскільки обідня відбувалася, як вже завважувалося, не за столом, де можна було майстерно наповнити кружки-склянки комусь одному майстру по розливу, підходячи поважно-турботно до кожного, а серед сидячих на землі, тому примінимим міг бути тільки метод самоналиву.
Але була ще одна вагома обставина, яка, власне, і обумовила подальший хід подій, які і заслуговують на оцей опис, навіть попри збігання більш ніж півстоліття з того часу.
Шановні пурхани розташувалися на землі колом, але не вперемішку, а так, що одне півколо складали чоловіки, а інше - жінки. Це спонукало томаду помислити таким робом: якщо спрямувати оковиту спершу до чоловіків, то вони, наповнюючи свої келихи, змушені будуть - бідні - оглядатися-пам’ятати про жінок, щоб же і їм вистачило. А це є не лише - незручним, але й тяжко витримуваним.
Тому, припустивши, що жіноцтво накапає собі ощадно, а вони вЂ• чоловіки, вже якось тоді розподілять поміж собою свою левову частку, - спрямував напій спершу до дзвінкоголосих, хутких і співучих.
І пурхівське жіноцтво дійсно вчергове підтвердило, що вони апріорі - дзвінкоголосі, вЂ• співучі і, не менше того, - найхуткіші. Бо коли пляшка з їхнього півкола навернулася до чоловічого, то вже їм, бідним, хоч оглядайся, хоч - ні, а ділити поміж собою було майже нічого.
Облизалися небораки, та що поробиш. Зате є ким пишатися: все тим же - неперевершеним пурхівським жіноцтвом.

Володимир Пилипенко

Щоб коментувати на сайті, авторизуйтесь через сайт або