ДЕ ПОДІЛИСЯ ВОЛИ…

12.07.2020

20:10:15

Бердянська Просвіта

Радянсько-москвинський інститут ”безвісти зниклих“ нараховує, як відомо, безліч таких - колись людських життів. Тобто в- невідомо скільки мільйонів живих душ ( якщо мову вести про ІІ Світову війну, зокрема, про німецько-радянську, а ще не зайве згадати і радянсько-фінську) кануло в лету. Що там говорити про ”безвісти зниклих“ , коли у згаданих війнах ”безвісти зниклою“ опинилася і навіть суха статистика про реальну кількість палих у цих людобойнях - з боку ”замєчатєльнай страни савєтав“.
Але ”безвісти зниклі“, а мова далі піде суто про цих нещасних (і не тільки про людей), у мокшів - червоних чи білих, радянських чи царських - не є новиною або випадковістю, а - залізною закономірністю.
Приміром, відкриваємо другий том двотомної праці ”Історія України“ українського історика Наталії Полонської-Василенко на сторінці 94 і читаємо: ”Готуючись до нового походу (на Крим - В.П.) в 1738 році, російський уряд зреквізував в Україні 46.000 волів, змобілізував 15.000 козаків та 50.000 селян для обозів. Російський міністр Волинський (тобто мокша-Волинський - В.П.), переїжджаючи через Україну, писав Біронові (тобто мокші-Біронові - недоучці, придворному фавориту (знайшов кому писати) - В.П.): ”Не залишилося хліборобів, які потрібні, щоб засіяти хліб, щоб прогодувати самий край… Багато ланів не засіяно, - нема кому і нема чим працювати, бо волів, якими тут орють, усіх забрано й заморено під час походу, а що залишилося, то тепер забирають…“
ПІСЛЯМОВА: Ну як тут знову не згадати німецького філософа Ф.Хегеля, який стверджував, що історія повторюється щонайменше двічі: перший раз як трагедія, другий - у вигляді фарсу. Але стосовно України він, мабуть, помилився… з-за анклаву, який називається утворою-потворою мокселів і який й досі і безкінечно є породищем-виродищем трагедій на Землі, й, відповідно, незліченних безвісти зниклих. А це ж, з урахуванням сусідства, таке трагедійство перш за все терпить Україна.
Ще одна післямова. Передбачаю докір, на кшталт: чому я і німця Бірона нарікаю мокшею. Але ж мокшею став був не тільки він, але й принцеса Софія із Голштинії (читай - Глуштинії-глухомані з півночі Німеччини), що стала самоназиватися московсько-престольним псевдо ”Катерина ІІ“, вона хутко й повадки моксельні сприйняла і значно їх помножила.
Припускаю іще один докір з того приводу , що акцентую увагу лише на волах. Але ж для мокшів, виходячи з того, що вони чинили в Україні, не було різниці - чи це людність, чи скотина. І це - невиправне.

Щоб коментувати на сайті, авторизуйтесь через сайт або