Смайлики
X
Вставити зображення
X
Якщо потрібно завантажити зображення з комп'ютера, користуйтесь img-host.org.ua
Вставити відео
X
завантаження
 Неввічливо поводиться на сайті, це мене ображає
 Агресивні дії або залякування
 Це брехливі та образливі слова, які не відповідають дійсності
Повідомити
Відміна

ФРАНКОНІАНА

ФРАНКОНІАНА

Днями, це 27 серпня цього 2020 року спливло 164 літ, коли народився Іван Якович Франко, то був 1856 рік.
Те, що полишено ним - нам, наступним поколінням, за об’ємом, тобто за обширом духовних вагомостей, - неможливо осягнути й досі. Кажуть, що все-таки перше місце у світі за доробком посідає хтось інший (хто - я забув). Якщо вже говорити про місця, то третє належить також українцю - Богдану Лепкому, також письменник, поет, науковець, громадський діяч.
Але змушений, щоб не відриватися від дійсності, навести ще один ракурс-показник, де Іван Якович, наймовірніше… на останньому місці: це по ступені осягання-збагнення його доробку-внеску людським суспільством, перш за все - українським народом. Причини цьому відомі: у підрадянській Україні, як, власне, і в усій ”есересерії“, ніхто не мав права (але видавалося як - нездатність) перевищити Леніна, його 54-х томів ”праць“ (про них, про їх авторство колись буде окрема розмова), бо ж тільки він вважався не тільки ”жівєє всєх жівих, але й ”умнєє всєх“ (наважуся використати далі фразу Т.Шевченка) ― ”і мертвих і живих, і ненарожденних…“
Але мова про 50 Франкових томів, що були видрукувані у 1970-х роках потребує суттєвих сумних уточнень. Приміром, до міста Бердянська надійшло лише перших 9 томів у центральну бібліотеку (до речі, тоді - імені Крупської, як бачите, все було обставлено цілим сімейством), там були захоплюючі переклади надбань літератур інших народів, збірки поетичних творів Івана Яковича, повість ”Перехресні стежки“ і інше. (Я років 10 тому мав величезну насолоду прочитати всі надруковані там твори, багато зробив копій з певних місць текстів).
Але тут є ще одна цікава історія: якась світла голова у місті зуміла і, мабуть же, - мала бажання, у свій час ”підписатися“ на перших 25 томів Франкових творів, отримала їх, а з часом - подарувала дитячій бібліотеці міста.
Мушу зазначити в апріорному варіанті, якщо хочете, - на рівні екстрасенсності, про наступне: переконаний, що у решти 41-му томі у принципі не могло бути політичної публіцистики українського генія, бо ж вона повністю викривала, а значить - і нищила все ”червоно-криваве“, тобто - московське… ще до його вилупу.
Пам’ятаю дослівно вислів багатолітнього голови Культурного фонду України поета Бориса Олійника років 15 тому: ”Творчий спадок Івана Франка не можливо убгати і в 120 томів“. Це було припущення на ґрунті того стану, коли суспільству ніби було ніколи, тобто не до того.
Тепер чутно інші осяжності, що спадок може сягати 200 томів. Але незмінним, непорушним, виходить, залишається… бездуховне, малорашне… ”какаразнішне“ - ”НІКОЛИ“ - з наголосом на першому складі, але з підозрою на однорідну двозначність, тобто з варіантом, де наголос цілком логічно перелазе на другий склад.
ПІСЛЯМОВА.
У жовтні 2011 року я разом з побратимами із ”Просвіти“ та ”Української Громади“, то були Герилів С.М., Зубрицький І.І., Змієвський О.І., Подколзін Л.В., завітали до Миколи Олексійовича Холявки, - найстаршого побратима, якому виповнилося тоді 90 літ. Були щирі привітання з народинами, подарунки, ну і, певна річ, чаювання-чаркування. Від ”Просвіти“ я вручив ювіляру книгу з творами Івана Франка, то було подарункове видання великого формату, гарно оформлене. Серед поезій з різних поетичних збірок у книзі була і повість - ”Перехресні стежки“. У процесі спілкування я порадив найстаршому нашому побратиму-ювіляру - прочитати її.
Після того пройшов певний час і ми якось побачилися з Миколою Олексійовичем. І ось цей чоловік ― з віком за дев’яносто, - з поганим зором… таки прочитав повість і щиро подякував мені за подарунок і пораду. (Про Миколу Олексійовича Холявка, про його складну, драматичну долю можна почитати за посиланням: https://pro.berdiansk.biz/u-berdyansku-proveli-v-ostannyu-put-veterana-oun/).
Ще одна післямова. В останні роки життя тяжко хворому Івану Франку випало стати свідком здуріння людства, яке затіяло Першу світову війну.
Як відомо, межі життєвих осяжностей людини сягають далеко за його 60-річний вік. Тобто якби Іван Якович мав здоров’я, то було б реальністю знову йому стати свідком наступного здуріння того ж таки людства у 1939 році - шляхом затівання наступної світової бойні. Та, схоже, Всевишній його уберіг.
Але Він не уберіг від невігластва, від блюзнірства - з боку нащадків. Згадаймо, як так звана партія - СДПУ(о) привласнила собі І.Я.Франка, додавши його образ до своєї символіки.
Ось так, панове.
Але попри все - будьмо і шануймося.

В.Пилипенко

0

Щоб коментувати на сайті, авторизуйтесь через сайт або
FACEBOOK
.
Онлайн: 1