Смайлики
X
Вставити зображення
X
Якщо потрібно завантажити зображення з комп'ютера, користуйтесь img-host.org.ua
Вставити відео
X
завантаження
 Неввічливо поводиться на сайті, це мене ображає
 Агресивні дії або залякування
 Це брехливі та образливі слова, які не відповідають дійсності
Повідомити
Відміна

ДЕ ЩЕ УКРАЇНА

ДЕ ЩЕ  УКРАЇНА
(Повторно, доопрацьовано)
У 1976 році приїхав у м. Рівне (в ті часи назва міста українською вимовлялася, з відомих причин, у московській транскрипції – Ровно) з гастролями Дмитро Михайлович Гнатюк. Зазвичай, тоді певна частина квитків на концерти безкоштовно «роздавалася» «найбіднішій верстві населення» – партєйній і совєтській номенклатурі, так було і того разу.

Оскільки то був період «правління «дорогого Леоніда Ілліча», тобто епохи ренесансу сталінізму-тоталітаризму… у період «розвиненого соціалізму», відповідно, – репресій, що в Україні автоматично означало - непримиренну боротьбу з «українським (і обов’язково) буржуазним націоналізмом»… тому націоналізмом вважалася і українська мова, і українська культура, і українські традиції-обряди, урешті… все українське… і земля-чорнозем також.

Під цю кремлівську ”борону“, і в першу чергу, потрапив і Дмитро Михайлович.
І взагалі треба відзначити окремим абзацом те, що він потерпав справжні гоніння, бо ж непохитно десятками років відмовлявся від забирання його до Москви у ”Великий театр…“. Розрахунок у ворога був правильний: вирвати його з корінням із Української Землі, тобто обібрати її, а далі - у дикій Московії - десь там і загубити, попередньо привласнивши, як річ, московській ”культурі“.

Власне, такі приклади вже були, маю на увазі долю Юрія Гуляєва: потягнули туди… та й пропав неборака, а як ґарно співав в Україні - УКРАЇНСЬКЕ…

Але повернемося ще раз до квитків на концерт. Ще одну певну частину їх тоді ж таки було передано і «бойовому загону КП СС» - місцевим підрозділам КДБ… у обласному центрі, а також по райцентрам Рівненщини… щоб вони спроваджували «своїх людей» виявляти «націоналістів», які гіпотетично мали б з’їжджатися на оті рідкісні тоді (про причини їх рідкісності вже говорилося вище) концерти Дмитра Михайловича, - ”як мухи на мед“..

Отож з’їхалися всі: і ”партєйно-савєтські“, і пересічні, і ”свої“, побачили-послухали українського співака світового рівня та й розійшлися-роз’їхалися.

То ж незабаром, через пару днів, проводить зустріч один оперативний працівник з одним «своїм», який побував у «оперативному середовищі» - концерті. Які тільки він йому не ставив питання, з якого тільки боку не підходив, а той - й досі будучи зачарованим від побаченого-почутого, розповідає, певна річ, лише про концерт, про свої вражіння… аж підспівувати почав, та й годі. І абсолютно нічого - нічичирк оперативно важливого.
А в кінці зустрічі недавній щасливий глядач, свідок високого українського мистецтва… несподівано взяв і випалив, попередньо глибоко зітхнувши: ”Ото тільки й Україна, що – Дмитро Гнатюк!“.

Розповів пан Віктор... у 1976 році, а я - не забув.

Післямова: Чимало води стекло з того часу. Чи ж відбулися суттєві і безповоротні зміни? На це не можна дати однозначну відповідь. Адже в посттоталітарній, постгеноцидній, «перекультивованій» вздовж і впоперек Україні поняття «націоналіст» й досі подекуди викликає ротопінні рефлексії.
Того, хто прочитає цю оповідку, мабуть, поцікавить: а що було далі після «Ото тільки й Україна, що – Дмитро Гнатюк!»? Адже час був тоді непевний.
На щастя, не трапилося нічого, бо оперуповноважений також був українцем, хай навіть і підпільним, тому – посміялися та й розійшлися.

І ще про одне. У 2004 році Дмитро Михайлович Гнатюк побував у Бердянську, співав на площі просто неба. Я зачаровано слухав. В кінці концерту подумав був підійти до нього та розповісти про ту історію… Та не наважився…


Володимир Пилипенко
0

Щоб коментувати на сайті, авторизуйтесь через сайт або
FACEBOOK
.
Онлайн: 1