Смайлики
X
Вставити зображення
X
Якщо потрібно завантажити зображення з комп'ютера, користуйтесь img-host.org.ua
Вставити відео
X
завантаження
 Неввічливо поводиться на сайті, це мене ображає
 Агресивні дії або залякування
 Це брехливі та образливі слова, які не відповідають дійсності
Повідомити
Відміна

ПУРХІВСЬКИЙ ЛІТОПИС

ПУРХІВСЬКИЙ ЛІТОПИС
Зась вирвати минуле з небуття,
Та - можна повернуть із забуття.

.
По переїзду із села Темирівки - у село Пурхівку улітку 1959 року, перші декілька літ ми родиною мешкала у будівлі бувшої сільради та правління колгоспу ім. Горького (про це вже якось писав). Вона стояла по сусідству з Нагірними , це із заходу, а зі сходу проживала жінка Йосипівна (більше не знаю) з дорослою донечкою Надією, а через дорогу майже навпроти нашого помешкання жила бабуся Катря Різниченко, яка сусідствувала з клубом (про це вже також писав колись).
Припускаю, що ця вулиця була ніби центральною, бо і клуб, і школа, і навіть сільмаг розташовувалися на ній і практично поруч.
З цього місця і розпочалося пізнання мною села. Першими з хлопців я побачив Васю Квітко і Вітю Шушуру, бо вони вечорами супроводжували своїх корів з череди додому. Хлопці властиво привітально махали мені, а я, як якийсь здичавілий, робив рухи, щоб заховатися. (Взагалі, треба завважити, що переїзд-відривання від Темирівки, а якщо точніше - від вулиці проживання, для мене - підлітка, це схоже було на перегук з трагедією).
Вся гульня, про це вже зазначав у попередніх спогадах, відбувалася на просторі між клубом і школою. Але окремі її види, наприклад, у війни, наприклад, битися на шаблі - проходили на довгобуді нової школи, а ось ”у платочка“ - з дівчатами - гралися на гробках.
Тоді ж, разом з Гришою Гаркавенком (це було під осінь), одного вечора полізли в город до дядька Василя Зражевського, де одиноко стояла груша. Розподіл ”обов’язків“ у нас в цьому ділі був наступний: він - запропонував ідею-залаз, а я - спіймався.
Разом із Сашком Нагірним - сусідом, ми незліченно разів ранніми веснами ходили виливати ховрахів у балці, що убік хутора Широкого. Потім дерли з них шкурки, сушили й здавали за копійки, здається, в Успенівське сільпо.
Я спостерігав-бачив, як з армії повернувся Ваня Островух, як він згодом у весняно-літню пору став їздити вечорами на велосипеді - ровер був якийсь не такий, не ”хевезівський“ - (бачте, і таке відмічав - і не забув), був зодягнений у модну тоді віскозну сорочку з довгими рукавами і з модними резинками (або пружинками) вище ліктя, які робили модну тоді (зараз кажуть - круту) кругову складку на рукаві, укорочуючи його. Це парубок тоді їздив на побачення до дівчини у село Майдор.
А вже через деякий час… і весілля не забарилось. І я бачив отой надзвичайно урочистий почет на дрогах, керованих Льонею Бобирем, який повільно рухався по нашій вулиці, з обох боків на виході з дворів залюднену односельцями.
А на дрогах сиділи гарні - молодий і молода - з образами в руках, і якраз сиділи обличчям на наш бік вулиці.
Закінчу як у казці: і я на тому весіллі був, і горілку з медом пив…
Пам’ятаю, коли підріс, дивлячись як Ваня займався у свій час тренуванням двопудовою гирею, то і я з Вітьою Квітком продовжили ту справу.
А ще пам’ятаю, коли вже мені настала тема також йти на строкову військову службу, то мене, обвішаного стрічкам рекрута, возив на своєму мотоциклі-”їжаку“ (щоб запросити гостей на проводи) не хто інший, а Ваня Островух. Тому й з часом, коли настала пора і мого шлюбування, то Ваня з дружиною були серед почесних госте.
ПІСЛЯМОВА:
1.Так вийшло, що я не можу згадати імені дружини Вані. Сподіваюся, що пані Рая Кийко із села Майдора мені допоможе, або хтось із пурхан.
2. Цю світлину з чудовим весняним краєвидом села Пурхівки надіслала мені односельця пані Євгенія Шелудько (Швед). Знімок здійснений, мабуть, з позиції городу рідного обійстя. Спасибі.
Будьмо, панове. Шануймося

В.Пилипенко
0

Щоб коментувати на сайті, авторизуйтесь через сайт або
FACEBOOK
.
Онлайн: 1