ПУРХІВСЬКІ ТОЛОКИ

14.02.2021

18:55:31

Бердянська Просвіта

”Ні, ми до того ще не звикли,
Що наша молодість не вічна.“
(Богдан-Ігор Антонич).

.
Українська Енциклопедія визначає зміст поняття толока - як гуртова робота та ще й безоплатна (остання прикмета є спірною, бо сам переконався, але про це - згодом). А вона була обумовлена великим об’ємом праці, але якщо говорити, зокрема, про саманну цеглу, то ще й додається такий клопіт як потреба у сухій погоді допоки вона не висушиться і не складеться, щоб була можливість її накрити.
Я бачив, мабуть, буде правильніше - пам’ятаю лише - дві їх, в одній із яких брав участь.
Року це було 1961 або 1962 у літню пору, пішов одного разу, мабуть, разом із Вітьою Квітком або з Горпиничем Миколою оце від греблі у центі села берегом між городами і ставком у бік тракторної бригади. Коли ми підійшли до вигону, тобто до простору між обійстями Шушурів (діти - Петя, Володя, Валя) і Бобирів (діти Галя, Коля - мій однокласник, Тоня), то побачили поблизу берега чимало чоловіків і жінок навколо виритої круглої ями у діаметрі метрів зо десять і глибиною до одного метра. Вона була наповнена глеєм навперемішку із соломою-половою, все це добре було змочене водою. У ямі Віктор Зражевський водив по колу пару спряжених коней, це вони робили своїми ногами заміс, а всередині ями те ж саме чинили декілька чоловіків і жінок, ступаючи у тому просторі. У месиво часом доливалася вода та розпорошувалася солома-полова.
По тому поблизу замісу жінки розпочали наповнювати ним дерев’яні форми, а чоловіки приносили їм у цеберках те ”тісто“. Кожну наповнену форму обережно піднімали, а на землі залишалася вже сира саман-цегла, здається, по дві чи по три штуки.
Їй належало день-два підсохнути, потім її складали у пірамідки для остаточного висихання і подальшого перевезення до двору-місця новобудови хати.
До речі, на отому просторі між зазначеними обійстями ми у різні роки і у різні пори року інколи грали у футбол, у латки, у платочка, стріляли з лука тощо.
Другою толокою було - накладання горища у новій хаті Гаркавенків. Це пам’ятаю добре, бо вже був старший, але рік можу сказати знову приблизно, десь 1965-ий. Пішов разом з Квітком Вітьою, щоб більше накачати біцепси, бо ж ми у ті часи вже тягалися з гирею і мали повні голови фантазій про силацтво.
Стали з ним меж чоловіками у загальний передавально-перекидальний ланцюг типу ”з рук в руки“, через який постачалися вальки від замісної ями - на горище, а там вже порядкували жінки, вкладаючи їх по поверхні.
Оскільки, як я вже зазначав, що нам потрібно було не горище, а здорові біцепси, тріцепси, сильні спинні м’язи тощо, то ми з ним, певна річ, стали не будь-де, а іменно у тому місці, де ті вальки треба було підкидати-жбурляти аж нагору, аж на горище. То при цьому все позирали запитально на мвЂІязи: чи не збільшилися вже, часом?
Але, як потім з’ясувалося, основна ”накачка“ відбулася опісля, вже за столом. Пам’ятаю, Вася Шушура (що жив неподалік Репетунів), сидів поруч, то вже підливав мені і підливав, що коли вже я йшов додому, так все, що було статичне, непорушне… попливло.
Вітя Квітко пішов раніше додому, бо він був молодший мене на два роки і тому накачав лише одне - статуру.
Ось такі незабутні обривки життя таки - не забулися.

В.Пилипенко

Щоб коментувати на сайті, авторизуйтесь через сайт або