Смайлики
X
Вставити зображення
X
Якщо потрібно завантажити зображення з комп'ютера, користуйтесь img-host.org.ua
Вставити відео
X
завантаження
 Неввічливо поводиться на сайті, це мене ображає
 Агресивні дії або залякування
 Це брехливі та образливі слова, які не відповідають дійсності
Повідомити
Відміна

25 лютого ― 150 літ від дня народження Лесі Українки (1871― 2021)

25 лютого ― 150 літ від дня народження Лесі Українки (1871― 2021)
Пам’ятаю, у школі, у шкільній програмі нажимали на ”Досвітніх огнях“, тобто де можна було причепити ”революцію“. Одним словом, як не крути, а виходило на ”кп сс“. Але це ще, як кажуть - квіточки. Десь у 1980 році я придбав для своїх дітей із видання серії ”Шкільна бібліотека“ том з поетичними і прозовими творами Лесі Українки. Так там у розлогій передмові (автора не пам’ятаю), ні сіло ні впало, доводилося таке бузувірство, що, мовляв, Леся Українка була учасницею перших чи то марксистських, чи то соціал-демократичних гуртків у Росії. Ну що тут скажеш, мабуть, підійде фраза матері мого однокласника, чута з інших приводів у початках 1960-х: ”нехай-нехай-нехай“.
Гадаю, є недоречним суто зараз говорити далі у цей великий ювілей про бузувірство, але не можу стриматися, тому візьму-приховаю далі писане - у дужки та запхаю у ”післямову“.
А зараз - вірш Великої Лесі:
Відповідь
Не жаль мені, що я тебе кохаю,
Та в нас дороги різно розійшлись.
Ні, не кажи, що зійдуться колись!
Не зійдуться, мій друже, я те знаю.
Моє кохання – то для тебе згуба:
Ти наче дуб високий та міцний,
Я ж наче плющ похилий та смутний, –
Плюща обійми гублять силу дуба.
Та без притулку плющ зелений в′яне,
Я не зав′яну, я знайду руїни,
Я одягну обдерті, вбогі стіни,
Зелений плющ оздобою їм стане.
В країну смутку вітерець прилине
І принесе мені луну розмови
Від мого дуба любого з діброви, –
І спогад любих літ повік не згине.

1891 рік
.
ПІСЛЯМОВА:
(Отож, не перестає дивувати і гнітити те, що й досі це Величне Українське Ім’я… приліплено до театру ”русскай драми“ у Києві? Ну це ж той самий глум, що і про марксистські гуртки, тільки глум набагато більший - з-за кардинальної несумісності та, схоже, також і із-за - без кінця і краю.
Ну, уявімо ось, що у самій Москві чи будь-де в Москвинії… такий собі ”тєатр украінскай драми імєні Алєксандра Пушкіна“. Нісенітниця? Так! А у нас хіба - ні?!
Так це ж ще не ввесь ”букет“! До того ще треба додати відповідну передісторію - з точністю навпаки. А саме: щоб ми загнуздали їх ”рєвваєнсавєтамі“, щоб добряче вигубили москвинів декількома голодоморами, масовими в-потилицьо-розстрілами, а ще запроторили їх на погибель у лісоповальні концтабори ”гулагу“ в - Карпатах та в Дібрівському лісі…
Друзі, ви бачите, дзеркально - не виходить, навіть з позицій ”унічтожівающіх людобойних площадєй“…
А прямо, віроломно - живе й перемагає і гнітить… вже понад століття(!): ”І нема тому почину, і краю немає…“).


В.Пилипенко
0

Щоб коментувати на сайті, авторизуйтесь через сайт або
FACEBOOK
.
Онлайн: 1