ПРО ПУРХІВСЬКИХ ДІВЧАТ

05.04.2021

21:26:42

149

Бердянська Просвіта

”Якби літа вернулися, то б ще дівчата горнулися!“
(Поговірка, - дуже ґарна)

Приїхала якось у Пурхівку під час літніх вакацій студентка Оля Шаровська - донька Валентини Федосіївни, вчительки з ботаніки. Це було, ймовірно, в 1963 році. Порадившись зі своєю подругою Маковською Нелею, а також з іншими дівчатами та хлопцями, вони уклали концертну програму з пісень хорових і сольних, з танців, віршувань та й подалися до Гуляйполя у відділ культури, де зареєструвалися як творчий колектив, отримали комплект квитків і запланували концерт у селі Темирівці.
Розпочалася кипуча мистецько-творча робота. Хоча Пурхівка вважалася і невеликим селом (по колгоспним субординаціям - бригадним), але ”невеликим“ - це для сторонніх людей, тобто для тих, хто не знав, а для пурхан воно уособлювалося… тобто світ села був просто величезним.

Докази про це - будь ласка: у селі малося два баяніста, це Наливайко Вася і мій брат Анатолій, а ще ж і акордеоніст, це в- дядько Андрій Усов. Був баяністом і Володя Нагірний (а як він ґарно співав!), але тоді вже мешкав у Запоріжжі. Не можу не зарахувати до пурхівців і кримчивця Білого Антолія - баяніста-імпровізатора, який часто бував у селі (власне, як і ми - хлопці-пурхани діставалися до села Кримчивки, бо ж там були однокласники і не однокласнки Мелащенки - Анатолій і Володя, Мотроненки вЂ• Ваня та Ілько, Уракови - Люба та Коля і ін.).

Це все стосовно, так би мовити, акомпанування. А тепер про спів. Розпочну з того, яке в змозі описати. Добре співали Володя Шушура, Наливайко Вася, знову - Білий Толік. Дуже сильний голос мав Швед Анатолій (але не знаю, чи він брав участь, чи ні).
А тепер про те, про що мені просто несила оповісти, це я про дівочі, про жіночі голоси, якими село було просто переповнене. Тому й хор був, певно ж, у складі, в основному, дівчат, молодиць. Спробую перелічити, і хай вибачать, якщо кого пропущу-забув чи помилюся (можна мені потім окремо повідомити і я допишу чи виправлю).
Отже: Квітки - Галя (Чабанівська - по-вуличному) і Галя (по-вул. - Рарівська), Галя Шушура (тепер Антонова), Надя Швед (Шушура), дружина д.Василя Зражевського (як звати забув), Люба Швед, Надя Швед (Білаш), Надя Борт (раніше по-вул. - Мінічка), Ніна Островух, Тоня Борт, Оля (тепер - Самуха), Віра Зражевська (Різниченко), Галя Зражевська (Бобир), можливо, однокласниця Валя Галаган (тепер Денисенко). Більше, здається, не згадаю. Чи брали участь вчителі Раїса Андріївна і Ніна Михайлівна - також не пам’ятаю.

Одначе не забув - як ніби вчора це було, що і я в тому колективі ”був“: стояв при вході до зали і перевіряв наявність квитків у тих, хто входив… стояв разом з однокласницею Люсею Шульгою.
На той час, коли ми приїхали до Темирівки, то натомість клубу-хати там вже був будинок культури, і знаходився він не в старій частині, а посередині всього села, у гарному парку, де я там бігав до 10-літнього віку. Звичайно, вже набалакався з колишніми односельцями з тої вулиці, де колись мешкав, з однокласиками… Було радісно і сумо з тої зустрічі зі світом, якого колись було покинуто по переїзді в 1959 році до Пурхівки.

Раз мова йде, зокрема та особиво, про пурхівських дівчат, то якщо говорити про моїх ровесниць або приблизно - ровесниць, і, відповідно, про часи 1960-ті і трохи пізніше, то хочу завважити, що їх незрівнянно більше було (проживало) на вулиці, що вела до саду. А по вулиці, де був клуб, тоді жили оце Тоня Галаган, Люся Корнєва-однкласниця і Тоня Ткаченко (казали ще - Карнаух). У зв’зку з цим (увага!) хочу завважити, що скільки б не приїздив-повертався у Пурхівку, то проходження по селу полягало лише (чи бодай у першу чергу) суто по цій вулиці, що до саду, тобто це вже було на рівні безумовного рефлексу (і не втраченого через десятки й десятки років!) - до дівчат, до - де найчастіше бував у юності.
І лише у останні роки, це тепер вже років біля 15-ти тому, цьому моєму ”безумовному рефлексу“ поклало край… гавкання собак з кожного чи майже з кожного двору, масове і з якоюсь скаженістю. І я зрозумів, що і з цим - з проходженням - треба попрощатись.
Пам’ятаю, що ще у 2005 році весною - на Проводи, коли розносив вірша про Пурхівку у кожну хату, то було вже під вечір, так тоді такого хору не було, і взагалі не чутно було гавкоту.

Хтось мені з односельців з часом сказав, що тепер дівчат більше на тій вулиці, де вони були поодинокі.
Це вже мене, бачу, дуже далеко занесло, то вже більше нічого не скажу, бо оповів про все - про кого і про що - пам’ятаю і не забуду.

Володимир Пилипенко

Щоб коментувати на сайті, авторизуйтесь через сайт або