Смайлики
X
Вставити зображення
X
Якщо потрібно завантажити зображення з комп'ютера, користуйтесь img-host.org.ua
Вставити відео
X
завантаження
 Неввічливо поводиться на сайті, це мене ображає
 Агресивні дії або залякування
 Це брехливі та образливі слова, які не відповідають дійсності
Повідомити
Відміна

ПРО ПУРХІВСЬКИХ ДІВЧАТ

ПРО ПУРХІВСЬКИХ ДІВЧАТ
”Якби літа вернулися, то б ще дівчата горнулися!“
(Поговірка, - дуже ґарна)


Приїхала якось у Пурхівку під час літніх вакацій студентка Оля Шаровська - донька Валентини Федосіївни, вчительки з ботаніки. Це було, ймовірно, в 1963 році. Порадившись зі своєю подругою Маковською Нелею, а також з іншими дівчатами та хлопцями, вони уклали концертну програму з пісень хорових і сольних, з танців, віршувань та й подалися до Гуляйполя у відділ культури, де зареєструвалися як творчий колектив, отримали комплект квитків і запланували концерт у селі Темирівці.
Розпочалася кипуча мистецько-творча робота. Хоча Пурхівка вважалася і невеликим селом (по колгоспним субординаціям - бригадним), але ”невеликим“ - це для сторонніх людей, тобто для тих, хто не знав, а для пурхан воно уособлювалося… тобто світ села був просто величезним.

Докази про це - будь ласка: у селі малося два баяніста, це Наливайко Вася і мій брат Анатолій, а ще ж і акордеоніст, це в- дядько Андрій Усов. Був баяністом і Володя Нагірний (а як він ґарно співав!), але тоді вже мешкав у Запоріжжі. Не можу не зарахувати до пурхівців і кримчивця Білого Антолія - баяніста-імпровізатора, який часто бував у селі (власне, як і ми - хлопці-пурхани діставалися до села Кримчивки, бо ж там були однокласники і не однокласнки Мелащенки - Анатолій і Володя, Мотроненки ― Ваня та Ілько, Уракови - Люба та Коля і ін.).

Це все стосовно, так би мовити, акомпанування. А тепер про спів. Розпочну з того, яке в змозі описати. Добре співали Володя Шушура, Наливайко Вася, знову - Білий Толік. Дуже сильний голос мав Швед Анатолій (але не знаю, чи він брав участь, чи ні).
А тепер про те, про що мені просто несила оповісти, це я про дівочі, про жіночі голоси, якими село було просто переповнене. Тому й хор був, певно ж, у складі, в основному, дівчат, молодиць. Спробую перелічити, і хай вибачать, якщо кого пропущу-забув чи помилюся (можна мені потім окремо повідомити і я допишу чи виправлю).
Отже: Квітки - Галя (Чабанівська - по-вуличному) і Галя (по-вул. - Рарівська), Галя Шушура (тепер Антонова), Надя Швед (Шушура), дружина д.Василя Зражевського (як звати забув), Люба Швед, Надя Швед (Білаш), Надя Борт (раніше по-вул. - Мінічка), Ніна Островух, Тоня Борт, Оля (тепер - Самуха), Віра Зражевська (Різниченко), Галя Зражевська (Бобир), можливо, однокласниця Валя Галаган (тепер Денисенко). Більше, здається, не згадаю. Чи брали участь вчителі Раїса Андріївна і Ніна Михайлівна - також не пам’ятаю.

Одначе не забув - як ніби вчора це було, що і я в тому колективі ”був“: стояв при вході до зали і перевіряв наявність квитків у тих, хто входив… стояв разом з однокласницею Люсею Шульгою.
На той час, коли ми приїхали до Темирівки, то натомість клубу-хати там вже був будинок культури, і знаходився він не в старій частині, а посередині всього села, у гарному парку, де я там бігав до 10-літнього віку. Звичайно, вже набалакався з колишніми односельцями з тої вулиці, де колись мешкав, з однокласиками… Було радісно і сумо з тої зустрічі зі світом, якого колись було покинуто по переїзді в 1959 році до Пурхівки.

Раз мова йде, зокрема та особиво, про пурхівських дівчат, то якщо говорити про моїх ровесниць або приблизно - ровесниць, і, відповідно, про часи 1960-ті і трохи пізніше, то хочу завважити, що їх незрівнянно більше було (проживало) на вулиці, що вела до саду. А по вулиці, де був клуб, тоді жили оце Тоня Галаган, Люся Корнєва-однкласниця і Тоня Ткаченко (казали ще - Карнаух). У зв’зку з цим (увага!) хочу завважити, що скільки б не приїздив-повертався у Пурхівку, то проходження по селу полягало лише (чи бодай у першу чергу) суто по цій вулиці, що до саду, тобто це вже було на рівні безумовного рефлексу (і не втраченого через десятки й десятки років!) - до дівчат, до - де найчастіше бував у юності.
І лише у останні роки, це тепер вже років біля 15-ти тому, цьому моєму ”безумовному рефлексу“ поклало край… гавкання собак з кожного чи майже з кожного двору, масове і з якоюсь скаженістю. І я зрозумів, що і з цим - з проходженням - треба попрощатись.
Пам’ятаю, що ще у 2005 році весною - на Проводи, коли розносив вірша про Пурхівку у кожну хату, то було вже під вечір, так тоді такого хору не було, і взагалі не чутно було гавкоту.

Хтось мені з односельців з часом сказав, що тепер дівчат більше на тій вулиці, де вони були поодинокі.
Це вже мене, бачу, дуже далеко занесло, то вже більше нічого не скажу, бо оповів про все - про кого і про що - пам’ятаю і не забуду.


Володимир Пилипенко
0

Щоб коментувати на сайті, авторизуйтесь через сайт або
FACEBOOK
.
Онлайн: 1