Смайлики
X
Вставити зображення
X
Якщо потрібно завантажити зображення з комп'ютера, користуйтесь img-host.org.ua
Вставити відео
X
завантаження
 Неввічливо поводиться на сайті, це мене ображає
 Агресивні дії або залякування
 Це брехливі та образливі слова, які не відповідають дійсності
Повідомити
Відміна

ПАРУБОЦТВО (Пурхівський літопис)

ПАРУБОЦТВО    (Пурхівський літопис)
Ранок - для ясної гадки,
Миска борщу - ув обід,
Вечір - час тихої згадки,
Ніч - щоб приснився цей згід.


Про пурхівських парубків я оповім на досить чималому часовому обширі (скільки знаю та пам’ятаю), а також згадаю про одну, мабуть, рідкісну подію.
У 1959 році (ця точка відліку визначена часом переїзду нашої родини у село - із Темирівки і, відповідно, початком пізнання Пурхівки) парубкували у селі чимало хлопців. Якщо розпочинати з того боку, де тракторна бригада, де Палтонський ставок, де дорога веде через гору до природного заповідника - Скотовата Балка, то послідовність буде наступною: це Бобир Василь (Кузьмич) Галаган Василь, Лазарєв Анатолій, Швед Іван, Різниченко Василь, Отрішко Юрій, Романов (Кубанець) Василь, Борт Володимир, Бобир Василь (Васильович), Нагірний Володимир, Анатолій і Андрій Островухи, Корнєв Андрій, Білий Василь, …Анатолій (брат Самухи Олі), Галаган Микола, Різниченко Віктор і його старший брат(як звати - не знаю), Іван і Володимир Карнаухи,Білаш Микола (можливо - Василь, знаю точно одне: він пошлюбувався зі Швед Любою), Гуров Іван, Шушура Микола, Білаш Андрій, Бобир Леонід.

Друга черга парубків, тобто трохи чи більше молодших, наступила і була такою (розпочинаю з того самого кутка): Бобир Володимир, Шушура Петро, Гавриш Василь, Швед Анатолій, Чучко Василь, Шушура Влодимир, Пилипенко Анатолій, Бобир Григорій, Мельник Михайло, Корнєв Василь, Наливайко Василь (відверто кажучи, мені б хтілося - з-за близькості для мене у житті названих людей - виводити ім’я кожного не в офіційній формі: Микола, Василь, Іван,.. а - Коля, Вася, Ваня… але враховуючи, що мова йде про старших, набагато старших і навіть про тих, кого вже й немає, то змушений уживати таки загально прийняту форму).
Цей поділ, певна річ, умовний, приблизний, з-за цього, мабуть, перша - старша група вийшла більшою. Але важніше, вагоміше інше - нікого не пропустити.
Парубки були - як парубки: вони вчилися, працювали, відбували строкову військову службу, шукали собі любих дівчат, ставили віхи у дворах тих хат, де вони - дівчата ― були, і яких батьки притримували від потягу до вечірньої тиші під яснозорим місячним небом.
Серед багатьох ще пустощів-номерів у них - парубків (це стосується вже більш молодших і, відповідно, пізніших років) пам’ятаються, наприклад, коли на вечорниці приїде хтось на автомобілі (тоді це були або ”газон“, або ”бобік“), то обов’язково непомітно заганяли качана чи щось подібне… у вихлопний патрубок, і нехай тоді прибулий спробує завести двигуна - не вийде нічого.

А тепер - про задекларовану на початках - подію, яка трапилася у середині далеких 1950-их.
Одного разу у Пурхівку прийшла ціла ватага парубків із сусіднього великого села Успенівки… до пурхівських дівчат. Ймовірніше всього, це була тепла пора року, вихідний або святковий день, час - під вечір. Увага, далі - найважливіший момент: їх перестріли на греблі - пурхівські парубки.
Що мені з цієї історії лише достеменно відомо, так це - по одному учаснику з обох боків: з боку успенівців був Григорій Шаповал (бо він мені про неї і розповів, приблизно, через 50 років, ймовірно у 2005), який серед пурхівських парубків-захисників назвав лише Анатолія Самуху (не дивно, бо Анатолій був, мабуть, найкрупніший серед усіх). Відомо також, що бійка поміж сторонами не трапилася, обмінялися лише словесними суперечками, поштовхалися… і гості повернули назад додому.

Описана історія має одне жартівливе продовження. Оце ж я, розпочинаючи, приблизно, з 2000-го року, зі згаданим Шаповалом Григорієм Петровичем кожноріч на його старенькій ”Таврії“ разом їздили на Проводи. Протокол був такий: я за кермом туди й назад, він оце по дорозі про все мені розповідає, коли я не пропускаю якусь ямку, то зупиняє оповідь і розпочинає певний час бурчати, такі видозміни аж до конечного пункту: до Успенівки - до ”Ворошилова“. Далі я йшов у Пурхівку пішки, бо мені так хотілося, а він з цього трохи дивувався, мабуть, підозрював, що я жалію його малолітражку.

Так ось жарт полягає у тому, що в один з таких приїздів-приходів (я тоді зупинявся ночувати з суботи на неділю у Горпинича Миколи) Григорій Петрович на своїй ”Таврії“ на тому не зупинився, а взяв свого друга з тих юних часів (забув як звати), який, мабуть, також брав участь у описаній вище зустрічі на греблі, і вони подалися удвох… у Пурхівку, але вже через іншу греблю (мабуть для гарантії, щоб ніхто не зустрів), де ставок-котлован, - і в тому кутку села зорганізували застілля. Виходить, не вдалося тоді - так тепер.
З огляду на таке напрошується і інший жарт: на відміну від тих парубків, які мали пильність, я її - втратив. А повинен же був передбачити, адже володів всією необхідною інформацією, до того ж - мав позаду чималий досвід у царині підозрювань та пильності, ходіння - з огляданням на всі боки… аж до - задом наперед.

Якщо жартувати, то вже - до кінця: беззастережно визнаю свою провину.

А тепер наостанок ще про одне - нібито зовсім недавнє. У 1966 році після закінчення Успенівської школи Горпинич Коля, Вітя Шушура подалися навчатися у технікумі, мабуть, у місті Токмаку, я - в училище (ПТУ) міста Запріжжя. На Новий рік з’їхалися у Пурхівку. Не можу згадати, кому першому прийшла ідея піти разом помисливити, тоді якраз упав гарний сніг.
Отож зібралося нас: Бобир Володя, Горпинич Коля, Квітко Вітя, Шушура Вітя і я. Рушниці взяли - дали нам Рудь Андрій Федороич, Надолинець Іван Петрович, Володя Бобир був зі своєю. Де ще роздобули дві - не згадати. І пішли ми туди за сад, нагору, урешті, находившись, постріляли з одного берега Палтонського ставка - на інший у якусь умовну мішень та й повернули назад додому. То було, здається, останнє зобачення отак гуртом… вдома.

Оскільки я в кінці розповіді згадав-назвав і парубків - моїх ровесників чи майже ровесників, тобто трохи молодших або старших, але не всіх, то назву і інших: це, Володя Шушура (брат Петра), Павло Дем’янишин, Коля Бобир, Павло Бобир, Вітя Шульга, Володя Шушура (з родиною виїхав ще в ті часи), Вася Самуха, Толя і Коля Корнєви, Вітя Шушура (хата була біля Гурова Вані)…
Нехай вибачать ті, кого пропустив.

Володимир Пилипенко
0

Щоб коментувати на сайті, авторизуйтесь через сайт або
FACEBOOK
.
Онлайн: 1