Смайлики
X
Вставити зображення
X
Якщо потрібно завантажити зображення з комп'ютера, користуйтесь img-host.org.ua
Вставити відео
X
завантаження
 Неввічливо поводиться на сайті, це мене ображає
 Агресивні дії або залякування
 Це брехливі та образливі слова, які не відповідають дійсності
Повідомити
Відміна

У С П Е Н І В К А

У С П Е Н І В К А
Знов шепотить весняне листя,
Захмарні мрії навіва,
Верта минуле - у намисті,
Де все блукає моє… “я”.

Село Успенівка - велике село… на всесвітньо відомому Гуляйпіллі славутного Запорозького краю. Йому поталанило наполовину: красно-фашизні московні братозаври не перейменували його, як, приміром, було вчинено із сусідніми Пурхівкою, Кримчивкою та іншими селами, не «охрестили» змаху на Ново-Беріївку чи Ново-Єжовку, або на Ново-Кагановичку, не приписали у ”Вікіпедії“ таке безглуздя, як ”…засновано русскімі пєрєсєлєнцамі“.

Але одну ”інкубаторність“ усе-таки приліпили: нібито постало на початку (лише) XVIII століття.
На відміну від села Темирівки, де храм перелаштували під склад, успенівську церкву - розвалили і вигребли. Вона стояла приблизно там, де зараз меморіал пам’яті за убієнними у радянських війнах (але - не в усіх), репресіях і голодоморах. Коли наша родина перебралася із Темирівки до Пурхівки, то до Успенівки відстань скоротилася від 14-ти кілометрів до 4-х, тому я ще встиг побачити церкву до її розвалу і базарчик неподалік неї.

Село Успенівка - велике село… козацького походження. Там й досі певні його частини йменуються ”сотнями”. Узагалі, побалакували, що отам на виході з села вбік Солодкого, де струмок-рівчак, так ось багато століть тому у тій місцевості відбулися бої між козацьким військом і татарським.
Про існування цього села я вперше утямив, коли десь 1957 року (мені було лише 8 літ) сім’єю поїхали туди бричкою до старшого брата мого тата - дядька Пилипенка Юхима, їхали у супроводі його синів-парубків на велосипедах - Петра і Йвана.

Отож наближення до Успенівки у зв’язку з переїздом у Пурхівку, а потім через 5 літ ще й 2 роки (1965-66р.р.) навчання там у 9-у й 10-у класах, значно розширило картину пізнання та сприйняття села. Воно видавалося як таке, що більш схоже на містечко, дещо цивілізованіше.

Ну справді, у Пурхівці стежки, а там щось схоже на тротуари, у Пурхівці восени-весною - месиво, а не дорога, а в Успенівці, хоч і яка-небудь, але ж бруківка. У нас - ”універсам“-сільмаг, а там окремо продуктовий, промтоварний, господарчий магазини.
Й досі пам’ятаю, як я зі старшим братом Анатолієм одного літа, це було, мабуть, у 1961 році, тато виділив гроші і ми купили у промтоварному магазині велосипеда.
А як вражала книгарня, які в ній були приємні запахи від книжок!.. А хіба можна забути чайну, куди бігали під час великої перерви на перекус. І клуб був не такий, та й бібліотека в ньому була солідніша. А якою незвичністю для мене, для нас - був пам’ятник Богдану Хмельницькому!

В Успенівці і хлопці були якісь ніби ”городські“, цивілізованіші, це я про старших - Браціло Юрія, Мищенка (?), Крутька (?), молодших - Буряка Миколу, Салкіна Віктора, (Мерзаня) Василя.
У школі вражав фізкабінет Івана Романовича своїм обладнанням.
Урешті, в Успенівці були пошта, радіовузол, лікарня, сільрада, маслозавод тощо.

А зараз я скажу одну несподіваність. Надзвичайною особливістю Успенівки, оцього села-містечка - це все на моє сприйняття, звичайно, - було у пізньоосінню, зимову, чи у ранньовесняну пору, коли панує сирість і сірість (сірість, як немає снігу та й коли його є лише трохи), серед тиші у центрі села (лише в центрі) на деревах надзвичайно поважно сиділи або не менш поважно-важко інколи перелітали з гілки на гілку чи на інші почорнілі дерева… чорніше чорної землі - ворони, і не менш поважно - каркали ( у Пурхівці особисто я такого не помічав).
Оця картина, як на мене, прямо була вінцем над усіма отими окремішностями, якими козацьке село Успенівка вирізнялося мені серед інших сіл.

Розповідати ще знайшлося б багато чого, але то вже інші теми, занадто особисті, яких вистачає у кожного, тому й навіщо торкатися-ворушити.
А тепер наостанок коротко - про чудові складові види загальної світлини любої для всіх Успенівки.
Верхній ряд: Успенівська школа і чиясь хата (якщо хто знає - чия, то не було б зайвим повідомити-оприлюдинти, наприклад, у відгуках) - угледів в Інтернеті.
Середній ряд: шлях до Успенівки від Гуляйполя - з Інтернету, а світлину, де двір і хлопець виїздить на моторолері - мені надіслав Микола Буряк, це його рідне обійстя.
Нижній ряд: Меморіал пам’яті - з Інтернету. А ось простір, де вдалині видніється церква (також з Інтернету), я не уявляю його місцезнаходження у селі. Якщо хто повідомить, буду вдячний.
А ось посередині нижнього ряду - дерево-композиція, яке знаходиться біля мосту через річку Янчул з боку села Павлівки. Це чудо природи я сфотографував у травні 2014 року, Тоді, їдучи на Проводи у Пурхівку, доїхав до Успенівки, а далі треба було йти пішки (що для мене було неймовірно бажаним), тому вирішив трохи попоїсти, то й спустився до берега і побачив там чудові види, у тім числі і дере. Певно ж, все зафільмував, а вже у 2020 році, також у травні, розмістив з описом в ОК під заголовком ”Весняні чари“.
Все, друзі.



Володимир ПилипенкоУ С П Е Н І В К А
0

Щоб коментувати на сайті, авторизуйтесь через сайт або
FACEBOOK
.
Онлайн: 1