К Р И М Ч И В К А

17.09.2021

16:41:16

Бердянська Просвіта

"Кожна думка про тебе солодка й гірка.“ (Любов Ігнатова)
.
Село Кримчивка (радянське перейменування - Новоіванівка), що на Гуляйпіллі, розташоване навколо тої ж балки, що і Пурхівка, тільки далі на схід всього лише на якихось трохи понад пару кілометрів. Тобто і Пурхівка, і Кримчивка - однаково омиті очеретними ставками. Але на відміну від Пурхівки, яка простяглася вздовж ставків лише з одного боку - з північного, Кримчивка - з двох, хоча основна частина села таки з того боку, що і Пурхівка.
.
Але є й ще одна суттєва різниця між цими вкрай спорідненими селами: якщо Пурхівку називають селом Бобирів, то Кримчивку - селом Мелащенків. Можу сказати лише приблизно, що його заснували Мелащенки-переселенці із Полтавщини або які масово перебралися у вже існуюче тоді село десь у XVII чи XVIII столітті.
До Кримчивки я відчував завжди якусь близькість, найпевніше через хлопців-однокласників і трохи старших: це брати Мотроненки Ілько і Ваня, Мелащенки Анатолій і Володя, це Ураков Коля. Особливо пов’язував ці два села Білий Анатолій - ровесник мого старшого брата Анатолія, за нього згадував у спогадах про пурхівських дівчат. Я знав і Мосіна (забув ім’я), Процика Петра (ну як можна було його не знати - таку помітну особистість!). Бачив ще інших хлопців Мелащенків - взагаі дядьків, вони вже тоді працювали на тракторах, були жонаті.
Мав би згадати і кримчивських дівчат у ті шкільні часи, але або прізвищ не пам’ятаю, або імен, хіба що можу згадати Уракову Любу, Мотроненко (?), а далі - провал. Нехай мені пробачать.
Але не забув й досі тата Білого Анатолія - діда Тимофія (Толя - наймолодший у родині, тому тоді його батько вже був дідом з бородою і вусами). Яка то була мудра і цікава людина! Який то був заядливий рибалка!
.
Слід завважити, що клуб у селі виглядав архітектурно кращим, аніж у Пурхівці. Мабуть, голова колгоспу Мотроненко Єгор Кузьмич постарався для свого рідного села. А перед клубом, аж до тої вулиці, де хата діда Тимофія Білого, був (і, може, є) парк-гай. Там хлопці часто грали у волейбол.
.
Глибинно-історичною окрасою села являлася початкова школа, побудована ще, ймовірно, у XIX столітті або на початку наступного (увага!) - зусиллями земства. Коли бував у селі, то старався хоча б пройти мимо і відчути оту старовину.
Єдиний там вчитель (звати як - не знаю або не пам’ятаю) інколи приходив у наше село до тата у педагогічних справах. Сприймався цей поважний чоловік мені, який виглядав старшим тата, чомусь також як ото з далекої минувшини - з часів старовини, того ж таки - земства, тобто земським вчителем. Це кажу не у якості якогось жарту, бо так мені ввижалося.
.
Бачте як виходить: у Кримчивці я був лічені рази, не по всім вулицям ходив, ні разу не пройшовся уздовж берега ставка, оце де дід Тимофій і туди далі до вершини, не ловив там риби… а на отій вулиці, котра з протилежного боку ставка нагорі, тобто добряче віддалена від берега, і через яку лежить шлях далі нагору до тракторної бригади, а ще далі - до села Майдора… так ось попри це все і ще багато чого - ”ні-ні-ні“… до села я завжди відчував і відчуваю й досі якийсь пієтет, як до Пурхівки.
Ось так…
.
Будьмо, панове! Шануймоя і пам’ятаймо!
(Світлину ледве знайшов в Інтернеті, але чи це ставок села - не дуже певен. Якщо у кого є краєвиди Кримчивки, то якби мені надіслали або через ОК, або за адресою: prosvita_berd@ukr.net ).

Володимир Пилипенко

Щоб коментувати на сайті, авторизуйтесь через сайт або