Новини та події Гуляйпільського краю, області, України і світу.

Юрій Євгенович Рибчинський — український поет, драматург, сценарист, один із засновників сучасної української естрадної пісні: ”Два крила”, ”Гай зелений“, ”Минає день, минає ніч“, ”Ой летіли дикі гуси“, ”Скрипка грає“, ”Тече вода“ і багато інших.
Його прекрасні поезії клали на музику українські композитори Володимир Івасюк, Ігор Поклад, Ігор Шамо, Микола Мозговий і ін.
Можна з певною вірогідністю припустити про те, що наведений афоризм поет спрямовував у першу чергу - для Московії.

Мій ворог ворогів - Плутарх,
я до грошей - великий ненажера,
сп’янілий, злидньоробний олігарх,
я - гидло на ”чероккі“ і ”паджеро“.
У гарній українській пісні ”Ой, там на Дону на базарі“ є такий рядок у кінці пісні - ”Ой, стала я та й подумала…“
Мова піде далі також про думання, але не про мудре, не про людське, як у згаданій пісні, а про чорне, тобто - злодійське, тобто - гибельне.
Так ось після логічної стагнації-кончини московсько-радянського ”союзу“… в

"Кожна думка про тебе солодка й гірка.“ (Любов Ігнатова)
.
Село Кримчивка (радянське перейменування - Новоіванівка), що на Гуляйпіллі, розташоване навколо тої ж балки, що і Пурхівка, тільки далі на схід всього лише на якихось трохи понад пару кілометрів. Тобто і Пурхівка, і Кримчивка - однаково омиті очеретними ставками. Але на відміну від Пурхівки, яка простяглася вздовж ставків лише з одного боку - з північного, Кримчивка - з двох, хоча основна частина села таки з того боку, що

”Більшовизм і фашизм - це, звісно, боротьба двох кінців, а не боротьба двох начал“ - Дон Амінадо
.
Історія германського фашизму, це про те, як німці стали натовпом-стадом, а народи інших країн - в’язнями німецьких концтаборів.
Історія москвинського фашизму, це про те, як московити стали стадом-натовпом, а інші народи ”країни рад“ - смертниками концтаборів ”гулаг-у“… але на відміну від німців ― мокселі так і залишилися натовпом і по сей день і, схоже, без кінця і краю.

”Не буде перебільшенням порівнювати комунізм з адом, з владою сатани“, С.Франк
.
Як відомо, тобто вже давно зрозуміло, що так званого комунізму побудувати будь-де і будь-коли - неможливо з об’єктивних причин. До того ж у бувшому так званому СРСР - комунізму не судилося бодай хоч трохи зіп’ятися на ноги - як отому щойно вителиному теляті - ще й з причин суб’єктивних.
Позаяк головні кремлівські ”будівничі-керманичі“… завжди якраз і жили-пробували благополучно у ньому, як

“У кожної нації свої хвороби. У Росії — невиліковна”, –Ліна Костенко.
.
Хоч тваринний світ вважається і нижчою організацією у земному існуванні - у порівнянні з людським життям, але таке вважання… ох і які тільки викликає сумніви… Бо, власне, якраз у людському світ, а не в тваринному - панує лукавство, підлість і інші синоніми-чорноти, якими він повен по вінця. Куди там рівнятися до цього ”непросунутим“ тваринам.
От якщо, приміром, собаці кинути маслака, то він, зазвичай, тоді

Балкон-комора колгоспу імені Червоного дишла.
(Обережний протест - з огляданням.)
Воно б то було і нічого, якби ж усі посади у тому ”Червоному дишлі“: від голови й парторга і аж до ланкової і обліковця - не узурпувала одна особа… жінка.
В.Пилипенко

Знов шепотить весняне листя,
Захмарні мрії навіва,
Верта минуле - у намисті,
Де все блукає моє… “я”.
Село Успенівка - велике село… на всесвітньо відомому Гуляйпіллі славутного Запорозького краю. Йому поталанило наполовину: красно-фашизні московні братозаври не перейменували його, як, приміром, було вчинено із сусідніми Пурхівкою, Кримчивкою та іншими селами, не «охрестили»

Журавель, колодязь, поле,
Хата, стежка, небокрай…
Кожну ніч мені приходе
Спомин… й шепче: ”Все згадай“.
Десь із півроку тому, або й більше, пан Микола Буряк надіслав мені оцю чудову світлину, але без найменшого опису. Я незабаром спрямував запит до відправника з проханням повідомити бодай парою слів координати цього захоплюючого, забираючого всі очі краєвиду; припускаючи чомусь, що це, мабуть, хутір Новий. Для широкого загалу уточнюю, що мова йде про Гуляйпільські обшири-чудовиди