Марфопільцям

Село, село, що Марфополем зветься
Розкинулося ген за небокрай,
І кожен житель з гордістю озветься:
«Тут я живу і це мій рідний край!»

А люди різні - хто тут народився,
А хто приїхав з міста, хто - здаля.
Усі ми різні, та всіх нас поріднила
Родюча, рідна, батьківська земля.

Хто зміг-той виїхав шукати щастя,
А хто зостався - виріс та змужнів,
Обжився та й завів хазяйство -
І звідси вже не виманиш нічим.

І всі ці люди, всі марфопопяни,
Надіються й надією живуть,
Що стане легше жити, стане краще
І газ в будівлі скоро проведуть.

Хтось мріє про нову машину,
Хтось більшу хату бачить уві сні,
Хто меблі нові у свою хатину,
А хтось ремонт затіять навесні.

Чекають всі дощу, коли його немає,
І сонця ясного - як дощ іде.
Давайте ж вірити, що доля знає
Кому, за що і скільки добра дає,

Дивіться на життя з другого краю
Й цінуйте те, що є уже у вас,
Й повірте, щастя у грошах немає,
Воно живе у серці і в думках.

Радійте сонцю, що дає нам світло,
Дає тепло й життя всьому,
Цінуйте рідних, і хай добре, щире слово
Вам світить, як промінчик крізь пітьму.

Юлія КАРЕТНИК, завідуюча сільською бібліотекою.

Передруковано з газети "Голос Гуляйпілля"

4

.