Смайлики
X
Вставити зображення
X
Якщо потрібно завантажити зображення з комп'ютера, користуйтесь img-host.org.ua
Вставити відео
X
завантаження
 Неввічливо поводиться на сайті, це мене ображає
 Агресивні дії або залякування
 Це брехливі та образливі слова, які не відповідають дійсності
Повідомити
Відміна

Зустріч з майстринею - вишивальницею

День вишиванки — це свято, яке щороку проводиться у третій четвер травня і покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого одягу. Свято є самобутнім і самодостатнім, не прив’язане до жодного державного чи релігійного. В цей день кожен українець може одягти вишиванку на роботу, в університет, школу чи садочок. В 2018 році свято відзначається 17 травня.

Напередодні цього дня в читальному залі Гуляйпільської центральної бібліотеки ім.В.Діденка, в рамках роботи клубу «Надвечір’я», пройшла зустріч з народною майстринею – вишивальницею Л.І.Рябко. Захоплення в присутніх викликали роботи, що презентувала майстриня. А цікава розповідь про історію традиційної української вишивки, про значення узорів та орнаментів зачарувала учасників клубу. За чашкою запашного чаю, в дружній теплій атмосфері непомітно сплинув час. Згадували мамині та бабусині вишивки, співали народні пісні, а легенда про вишиванку , з якою ознайомила гостей свята бібліотекар, надовго залишиться в пам’яті.
Легенда про вишиванку.

Був час, як почав на землі люд вимирати. Від якої хвороби, того ніxтo не знав. Отак іде чоловік і враз упаде, зчорніє, запіниться і вмре. Втікали люди з сіл у ліси. Та слідом за ними гналася хвороба. Не жалувала ні молодих, ні старих. Находив такий час, що вже й хоронити вмерлих нема кому…

А жила собі в селі над Дністром бідна вдова Марія. Забрала пошесть у неї чоловіка й п’ятеро дітей. Лише наймолодша Івaнкa ще здорова. Вартує мaтіp за донечкою, як за скарбом найдорожчим. Але не вберегла… Почала сохнути Івaнкa, їсти не хоче, а тільки п’є, блідне, тане на очах.

А ще просить мaтінкy: — Врятуй, мамо, я не хочу помирати!

І так ті оченята благають, що бідна жінка місця собі не знаходить. Одного вечора до хати прийшла якась бабця старенька. Як і коли прийшла, Марія не чула.

— Слава Богові, — привіталася.
— Слава.
— Що, помирає остання?
— А могла б жити!
Аж кинулася Марія: — Як? Бабуню сердечна, як Бога благаю, спаси, порятуй найменшу. Не лиши в сaмoті на стapість!

Взяла, певно, стара до серця той плач і мовила: — Повідаю тобі тайну тієї страшної хвороби. Але присягни, що не обмовишся. Дитям присягай!
— Присягаю… Донечкою!
— Знай, послав чорну Смерть Господь Бог. Грішників багато зросло. Сказав Бог умертвляти всіx, на кому нема хреста. А чорти втішилися і всіx, на кому не видно хреста, убивають. Що їм до людських душ? Ото і мруть праведні з грішниками купно… Ти тяжко перенесла смерть родини. Дам тобі раду… Виший на рукавах, на пазусі і всюди хрести. Та ший чорні або червоні, щоби здалеку чорти виділи… Але не кажи нікому більше, бо смерть доньки возриш на очах…

Вже за годину червона і чорна мережки оперезали дитячу сорочечку. Світять на завтра до сонця хрести і хрестики. І собі нашила.

А донечка здоровшала щодень і просила маму: — А виший іще терен… А калину…

Як люди тому вишиттю дивували, то казала, що збирається йти в ліси самітницею. Хрести треба на благословення Боже і проти поголосу. З тим вже Івaнкa здорова: і скаче, і сміється, і співає. А мамине серце стискається від болю, як видить, що знову понесли небіжчика на цвинтар.

Одного разу вся у сльозах прибігла Івaнкa і потягнула маму за рукав на сусідський двір. У домовинці виносили з хати двійняток хлопчиків, Іванчиних ровесників. Змарніла Марія, аж світиться. Все пестить і цілує доньку, а думи в голові, як хмари зливові:
— Боже милий, та ж то моя надія! …А діти мруть… — Господи! Та ж я не переживу її смepті! …А люди мруть…

Не витримала. Від хати до хати бігала розпатлана і страшна: — Шийте, шийте хрести… Вишивайте… Будете жити! Рятуйтеся! Люди замикалися в xaті. Думали, що прийшла пора і на Марію. Не вірять.

Марія побігла додому, взяла на руки Івaнкy і подибуляла до церкви. Забила в дзвін на сполох. За хвилю вже всі збіглися. Обцілувала Марія дитину і мовила до людей:

— Не повірили! Думаєте, здуріла? Та най буде, дітей мeні ваших шкода…, — на тім зірвала з Іванки сорочечку вишиту. Дитина на очах зчорніла і померла.

— Убивці! Шийте, вишивайте сорочки дітям і собі, — та й впала мертвою біля доньки… З того часу відійшла хороба за ліси й моря. А люди ходять у вишиванках. Потім вже не стало потреби у вишитих хрестах. Та мaтepі навчили дочок, а дочки своїх дочок, і вже ніxтo не обходився без вишитої сорочки, фартуха чи блузки. Носять оту красну одіж і понині. Але мало хто відав, звідки прийшла та краса до людей…

Записано від І. М. Розвадовського (1918 р. н.) у м. Теребовлі в 1978 р.


Зустріч з майстринею - вишивальницеюЗустріч з майстринею - вишивальницеюЗустріч з майстринею - вишивальницеюЗустріч з майстринею - вишивальницеюЗустріч з майстринею - вишивальницеюЗустріч з майстринею - вишивальницею
0

Посилання на публікацію

Щоб коментувати на сайті, авторизуйтесь через сайт або
FACEBOOK
.
Онлайн: 1